Вона ревнувала його до гітари та баскетболу. Вона ревнувала його до історій, котрі були траплялися з ним. I лише з його картинами Їй вдавалося жити мирно... Її ім'я холодне та шорстке, мов сніг, що зібрався розтанути. Аль-бі-на - ніби льодяник перекочуєш за щокою, холодно та солодко - Альбіна. I все-таки холодно. Від почуттів до неї йому було лоскотно у грудях та солоно

щоранку вітаюся з тобою і затим повертаюся спиною - ставлю чайник. Потім ми снідаємо за одним столом і я невідривно дивлюсь в темні очі. Твої. У цілій квартирі лише двое - твоя нахабна персона і я. Мені зовсім нема з ким спілкуватись, тому ти вимушений вести зі мною бесіду про все

на кінчику язика. Йому завше подобались дівчата з зеленими очима і волоссям кольору мокрої кори. I до чого тут вона? Аль-бі-на... Замкнений кут. Здається, так буде завжди. Можливо, цього і хочеться (коли їй весело, у неї уміють сміятися не лише очі, а навіть кінчики волосся кучерявого-кучерявого,
кучерявого). Так буде завжди. Страшно так...? Буде?! Завжди...Завжди

на світі. Ми з тобою філософи віртуального спілкування. Маю чай, а до нього розмову - замість булочки (певне, то можна назвати дієтою). Вже місяць у цій квартирі живу тільки я. І портрет на столі у кухні. Він винесений туди з кімнати за те, що безсоромно розглядав як я роздягаюсь до сну. А потім цілу ніч дивився як я сплю. І, здається, бачив що мені сниться. Знаєш, цій картині відомо про мене більше, аніж будь-кому з чоловіків. Отаке от... Хочеш секрет? Подобаються зелені очі, а живеться із зимним ім'ям... Сиджу коло телефону, розмовляю з тобою(хоча насправді з полотном картини - то не клініка, то самота), і чекаю на його дзвінок

з нею весело. I так затишно обнімати її та вдихати аромати, що закручені в спіральках рудуватого волосся. I мовчати. I говорити. I... I... І потрохи забувається хтось зеленоокий… Вона оселилась у його серці чи десь коло нього. I що з того, що вона не любить баскетболу та відвертається, коли він сидить в обнімку зі своєю гітарою? Зате вона є. I поряд

здалеку-здалеку. Знаєш, йому подобаються світловолосі... А ти недалеко. Ти у Львові. Там сьогодні дощ. Калюжами кольору закоханих мишей йдуть на пари дівчина із зимним іменем і ти, приспівуючи свої співи. І ти з нею. Ти її
а в той час у Луцьку ми з тобою п'ємо чорний чай. І ти зі мною. І ніби ти мій. Але я фарбую волосся у відтінок стиглої груші. I понад усе на світі чекаю на його дзвінок здалеку
Так буває....