[200x310]
Прочитала книгу Марії Матіос «Солодка Даруся».. як сказав Богдан Червак, так пишуть або навіжені або генії.. Вельми, вельми цікава книга… є книги, наче квіти з дивним, п’янким ароматом, - вони так чарують, що здається що ти поринаєш у інший, чудовий світ, з якого не хочеться повертатися.. є книги, котрі вдаряють у тебе блискавкою, і ти стоїш як очманілий, і не знаєш на якому світі знаходишся… є й такі, що б’ють, як батогом – аби ти нарешті відкрив очі і подивився на цей світ.. який вже він нам є…
«Солодка Даруся» чарує мовою і дивним гуцульським звичаєм.. але… і блискавкою може влучити, і батогом вдарити… безболісно, якщо ви ще, звичайно, щось вмієте відчувати, - вона вам просто так не минеться… Це книга з тих, котрі нам потрібно читати.. обов’язково – щоб трохи більше знати про самих себе.. і, можливо, - стати хоч на крихту добрішими одне до одного.. Ця книга про нас з вами.. кожного з нас. Про те, що нам легше не бачити болю тих, хто поряд, а підсміюватись, сміхом тим відмежовуючись і втікаючи від страху.. Про страх, який сковує на все життя.. Про добровільну довічну спокуту.. Про те, наскільки марні запитання: «За що ж – так?!».. Глибока, болюча книга, - як стогін народження, котрий йде з самого нутра і назавше лишається в підсвідомості…
Твір доладно збудований – ми бачимо всю історію з кінця, і лише на останніх сторінках книги відкривається вся картина, лиш наприкінці приходить розуміння причин, і всі вузли розплутуються.. І нехай люди кажуть: «Чудна Даруся».. потім побачать, що насправді – зболена.. А яка колоритна лінія розмов сусідів, котра паралельно до основної (а здається,- ніби за кадром), йде через усі сторінки книги, відтіняючи чи пояснюючи головний сюжет.
Складний, багатовимірний твір.
Почитайте. Варто….