Націоналізм - багатомірне явище й дати йому формально непротирічне визначення майже неможливо.  Для ілюстрації цього твердження можна навести такі висловлювання:

Націоналізм – це “головним чином принцип, згідно з яким політичне і національне повинно бути конгуентне” (Е.Дж. Гобсбом).

Націоналізм – “граничний рівень лояльності до власної національності” і “національна держава як ідеальна форма політичної організації” (С. ван Евер).

“Націоналізм – політичний рух, який має дві характеристики: по-перше, його рядові учасники проявляють граничний рівень лояльності до їхньої власної етнічної або національної спільноти (ознаками якої є спільне ім’я, міф спільного походження, історична пам’ять, спільна культура, зв’язок з історичною територією або батьківщиною, певна міра загальної солідарності); при цьому ця лояльність витісняє лояльність до інших груп, тобто вона базується на спільному рідстві чи політичній ідеології; по-друге, ці етнічні чи національні спільноти прагнуть до власної незалежної держави” (А. Сміт).

Окрім таких наукових визначень в літературі можна зустріти чимало надзвичайно заідеологізованих тлумачень цього поняття:

“Націоналізм – це ідеологія, психологія, соціальна практика, світогляд і політика підлеглості одних націй іншим, проповідь національної винятковості і переваги, розпалювання національної ворожнечі, недовіри і конфліктів.” (Политология: Энциклопедический словарь/под ред. Ю. Аверьянова. – М., 1993).

“Націоналізм – ідеологія і політика в національному питанні, для яких характерні ідеї національної зверхності та національної винятковості.  Націоналізм трактує націю як вищу надісторичну і надкласову форму суспільної єдності, як гармонічне ціле з інтересами всіх складових її соціальних прошарків.” (Философский энциклопедический словарь. – М., 1989).