Юрий Бутусов
Я слухав виступ сотників на Майдані, та раптом натовп розступився, до сцени підїхав автобус та швидка з трунами загиблих героїв.
На автобусі не було позначок "Ритуальна служба", "Поховання".
Там був незвичний надпис: "груз 200".
Цим кодовим словом військові називають загиблих. Хтось написав спеціально, витратив час. Да, інші надписи на цьому автобусі були б недоречні, подумав я, слухаючи молитви священиків. Бо коли молоді, красиві, сильні, мужні чоловіки, які вчора були поруч, сьогодні лежать у труні. це ніяк не може бути "Ритуал". Це війна. Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого - четверо дітей, у другого - єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій - ще взагалі не встиг пожити, йому лмише 19 років... 50-тисячний натовп заплакав так, як ніби він теж став цією сирітою. У них такі мирні професії - як вони могли з такими "ботанічними" навичками опинитися на лінії вогню? Як мабуть посміхався снайпер з цих незграб - ше б пак,
йти в атаку з дерев’яними щитами та палицями - це ж так непрофесійно, хіба так зробить професійний солдат?
Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській?
Фаховы вбивці Януковича розстріляли їх граючись - вбивали тих, хто намагався витягнути пораного. Навіщо? Їм так багато було чого втрачати! І тут коли майже вся площа почали читати навколо мене "Отче наш", я трохи збагнув.
Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом, це не значить вміти добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом, значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те. що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність. Навчитися воювати - несладно. Проте бути солдатом - це значить мати дух солдата. Солдат без душі - кілер. Солдат з душею - воїн.
В війні за незалежність України народилася нова незалежна нація, яка має творити свою незалежну культуру та історію. Ми маємо жити в системі координат, яка зрозуміла для нас. серед символів, які мають значення та торкаються серця. Якщо це схвалить Майдан, я б віднині та назавжди рішенням Верховної Ради у найближчий сесійний день заснував справжнє українське національне державне свято - День захистника Вітчизни. 18 лютого - бо нова незалежна нація народилася тоді, коли у неї з’явилися свої захистники, що готові до будь-яких жертв 18 лютого...
Слава Україні!