"Не треба, сину, ти ж лише студент,
Це не війна для твого молодого серця.
Не втримаюсь, якщо якийсь поганий мент
Натисне на курок, і ти вже не вернешся.
…
Не плачте, мамо, досить ваших сліз,
Бо я уже давнім давно в дорозі.
Не спинять нас ні кулі, ні вогонь, ні небо гріз.
Чекайте, мати, сина на порозі.

Я покохала вас на лінії вогню,
Коли життя висіло в вас на волосині.
Тоді сказали ви: «Я вас люблю»,
А далі було: «Слава Україні».

Хто стукає - невже моє дитя?
І правда те, що він дотримав слова.
Чекала дива того я щодня,
Надіялась крізь сльози знову й знову.

Татуню, як воно, коли ти там?
Не боляче, коли зривається граната?
Не боляче, бо я там був не сам.
Любов замість щита була у твого тата.
Дідусю, дякую за славну перемогу.
За наш народ, за вільну Україну!
Ти виборов свободу для народу,
І з честю захистив свою родину!

І кожен рік, зрання, в День Перемоги,
Ми йдем зустріть на цвинтарі старого.
Покласти квіти, низько поклонитись,
І пригадати теплим добрим словом.