i подивившись фiльм (нiчого особливого фiльм), раптом зрозумiла, що життя майбуть зрадило мене: чоловiк мене кинув, два раки (поки що пережила), хати нiякоï не маю (i сумнiваюсь чи буду), працюю з ранку до ночi, робота така, що нi до чогiсiнько бажання нема... Нiчого не хочу, нi про що не мрiю... Нi ïди, нi одягу, нiкуди ïхати, нiчого купляти... Все мое iснування - бо хiба то життя? - зводиться до: спати, ïсти, працювати, працювати, працювати, ïсти, спати, працювати... Жодного особистого життя. Жодного життя.
Все думала: ось закiнчу навчання, буду мати бiльше часу, буду малювати, писати книжки, вiршi, буду фотографувати (ага, зараз фотографую хворi очi...), буду ходити в театр, на виставки. Не буду. Де мое життя? Де мiй майбутнiй старенький ворчливий чоловiк, щоб з ним сидiти холодними вечорами перед пiчкою дивитись телевiзор... ? Де моя затишна хата з привiтним садком?