а чого важко прийняти приязнь? Не віриться в її щирість?

А ще таке iснуе? щирiсть? Мене стiльки раз щиро зрадили... Здаеться краще мати щирого ворога, нiж щирого "друга". Звичайно, друг - дуже рiдкiсна особа. Тих кiлька моïх друзiв, що ще маю, вже замучила своею "мнительностью", все боюсь ïх образити чи помiшати...

напевно щирість, дружба, любов існують тільки тоді, коли ми хочемо в них вірити. А вірити важко після різних життєвих прикрощів. Зачароване коло...

Деколи аж плакати хочеться, коли знайдеш ... просто добру людину! I страшно боюсь вразити чи розчарувати цю людину!

Може, якщо людина дійсно добра, вона зможе сприйняти інших такими якими вони є, хоча, звичайно, незрозуміла фраза "такими якими вони є". Які ми є?

Мені теж незручно писати в щоденнику про свої почуття, бачиш: я у своєму щоденнику не пишу ані про родину, ані про друзів – ці щоденники, здається мені, для спілкування поверхового, а не розкриття власної душі. Думала навіть завести закритий щоденник і писати туди щось сокровенніше, але потім передумала – волію тримати все у собі: так надійніше.

Ой, видам секрет: все таки е у мене щоденник, де нiхто-нiхто мене не знае.... Але i там якось незручно, та що там - на паперi не можу написати вiдкрито....

а я пишу, правда не завжди, але іноді викладаю все. Все ж таки якось легше це зробити незнайомим людям

Anonimushka, а ти закрий міцніше очі, як в дитинстві, коли заходила в темну кімнату,щоб не так страшно було і одночасно відкрий серце. :) І все буде добре, повір мені :)

Ага, я така була боягуся... Навiть мама моя не знае того, що я у вазу "пi....", боялась вийти в коридор в туалет, бо темно...