Сумно чомусь, коли новi друзi забувають, старi всi зайнятi... Хоча думаю моя теж вина, треба дзвонити хоча б... А я завжди щепетильнiстю хвора: а раптом ïм помiшаю, а раптом вони зайнятi, а раптом вони сплять... I не дзвоню. I не хожу в гостi. В гостi ходити то iстинний кошмар: а якщо вони не хочуть мене бачити, не можуть же сказати в лице...