ЦИТАТНИК

В почині завжди є процес
твого народження. І це —
суттєвий крок до заморок
життя. Під владою зірок
вже наростає твій процент,
що зменшує твій строк.

Та разом з тим це та пора,
коли виходить на-гора
твоя залежність від умов
народження. І ти, немов сліпий, не здатен вибирать
поміж вітчизн і мов.

Тому твоя вітчизна — це
твоє тавро і твій кацет,
чий прояв є надміру злим,
бо туго стягнено вузли,
і хоч гидке твоє лице,
та мусиш бути з ним.

Вітчизни — різні. І твоя,
на жаль, не з кращих. Все ж не я,
так інші цей сприймають край
з утіхою. Тож, хоч тікай,
"любов к отчизні" в цих краях
завжди була за кайф.


Вважай, тобі не повезло,
бо здавна згублено весло,
яким би вигріб ти звідсіль.
І це була б розумна ціль,
бо громадянство тут є зло,
що роз'їла, мов сіль.

Країна ця — великий гріх
людей і Бога. Наш поріг
навряд чи подолать кому —
він неприступний, ніби мур.
І це нагадує скоріш
не дім, але тюрму.

У тому сенсі, що таки
ти звідси міг би утекти.
Проте — за чим? Щоб десь вночі
і побивайся, і кричи
в надії марній зішкребти
лілею на плечі.

Простіше вірити, що ти
сидиш в оточенні води
або пісків, що не пройти,
тому кордон — кінець мети,
де побудовано пости
і зірвано мости.

І це об'єднує народ,
підтримує нейтральність вод
і невгасимий блиск в очах.
Суспільству ж прагнеться вбачать
у всьому цьому вищий код
ментальності. Хоча,

На перший погляд, їх не є —
подібностей, чий сплав дає
основу єдності, але
єднання є, хоч і мале.
Наприклад, сонце, що встає,
чи спільний туалет.

Крім того, може об'єднать
розмитий шлях, відсутність дна.
Потопи, струси чи вогонь —
це об'єднає будь-кого.
І можна, зрештою, додать
фольклор і алкоголь.

Тепер ти знаєш, де ростеш,
тим більше — з ким. Уважно стеж,
як неба згорнено сувій,
як простір біль тамує свій,
як насідає дикий степ
і порожніє світ.

Хоча, здавалося б, речей
та явищ, — тьма. Та все тече
і змінюється, біжучи
від нас, мабуть, не без причин.
Тож речі тануть нам з очей,
мов стравлені харчі.

І не втішає навіть те,
що виробництво їх росте.
Всі речі поглина земля,
і це вселяє переляк,
та вартість кожної, проте,
не збільшує ніяк.

Але на берегах Ріки
Життя є речі більш тривкі.
Насамперед — існує час,
й тому, хто все це поміча,
спада на думку, що роки
є плинні, мов вода.

Іще існує відчуття,
що все гаразд, та до пуття
це відчуття ні я, ні ти
в собі не можем віднайти,
тому сприймаємо життя
з відсутністю мети.

Існує небо, а затим —
десяток-другий перспектив,
копа означень, сотні назв,
освіта рас, злягання мас
і Бог, що в межах самоти
охороняє нас.

І смерть — косою чи серпом
врізає віку нам обом,
і мста — густа, мов тінь хреста,
між нами вперто вироста,
і давить соляним стовпом
небесна висота.

Сергій Жадан.