Дивно, навіть зникає кудись хист (чи як би його не називати) писати щось у щоденнику…
Ні, не бажання, а саме вміння це робити у притаманній мені манері (якій саме – сам ненаю).

- Вчора за довгий час вперше не встиг на останній потяг…, дивно, навіть ніяких емоції не відчув… І не відчув їх коли сідав до машини з двома чуваками дуже схожими на бичків… Всю дорогу слухав «шансон»…
Алу мужики виявились намані… Той що за кермом був (вже дорослий бичок – ги), так він взагалі такий рульний дядька – питав де мені краще і все таке… а коли довіз, то побажав успіхів і всього такого – і при цьому дуже щиро…. кльово…