Токио...мне эта песенка очень нравица!

а этот текст можно сказать обо мне

Ти Дуже Гарна...
Ти дуже гарна і про це знають всі, знаєш ти, знаю я – і це змушує мене бути нав’язливим...
І я розумію, що так не повинно бути, що це викликає в тебе, якщо не огиду, то, принаймні, велику відразу...
І ми з тобою могли би бути у в’язниці кохання ідеальними довічними в’язнями...
Та ми не знайшли дороги туди, і тому не були там жодного дня, жодної хвилі, жодної миті, жодного разу...
Я не цікавлю тебе і в цьому не винен я, не винна ти, і ми з тобою разом у цьому також не винні...
Просто я не можу раптом стати прекрасним принцем, а ти не можеш мене покохати з примусу...
Але я точно знаю, що в мене це не примха, не ілюзія, не самообман, не рефлекси тваринні...
Але ти точно знаєш, що ніколи не будеш моєю... Ну й бог з ним... Я це якось переживу, я це якось винесу...

Я так хочу, щоб ти була щасливою!
Хай не зі мною, а з кимось іншим!
І хай на тебе любов чиясь хлине зливою!
А я вже свою майже знищив…

В тобі стільки природної сили, що вистачить на десяток перших красунь цієї планети...
І ця сила всмоктує мене, вона затягує, наче чорний, пекельний, страшний чорторий...
І я вже майже зовсім загинув, я вже намертво заплутався у цих твоїх солодких тенетах...
Але, вибач, ця історія занадто банальна і цей сюжет неймовірно затертий, бо він також занадто старий...
Гаразд, я зникну з усіх твоїх горизонтів, я не перетну жодної твоєї життєвої лінії...
Шкода... Але що я можу вдіяти? Ти мала вибір і зробила його не таким, яким би я хотів його бачити...
Однак, мені не звикати – я вже не вперше у своєму житті щось різко і радикально змінюю...
Погано тільки одне – що я ніколи не зможу тобі так само віддячити... Тобі тим самим віддячити...

Бо я так хочу, щоб ти була щасливою!
Хай не зі мною, а з кимось іншим!
І хай на тебе любов чиясь хлине зливою!
А я вже свою майже знищив…

Але може колись ти раптом засумуєш і почнеш згадувати мій номер телефону...
Ти дзвонитимеш у мої двері, ти серед ночі плакатимеш під моїми вікнами...
А я почну психувати, я кричатиму тобі – іди геть! Негайно повертайся додому!
Якщо в мені й були якісь почуття, то їх більше немає – вважай їх безжалісно вбитими!...
Але це буде потім, це буде колись, а поки я намагаюся назавжди з тобою прощатися...
Виходить погано, але ж ти знаєш, що в нас із тобою ніколи нічого не виходило добре...
Тримаю тебе за руки, дивлюсь у твої очі й не можу ніяк від них відірватися...
І прошу поцілунку... Одного... На прощання... Розбий насолодою горе!...

эээ... перевести надо?

Переведи плиз!

Ти Дуже Гарна...
Ты очень красива и об этом знают все, знаешь ты, знаю я – и это заставляет меня быть навязчивым...
И я понимаю, что так не должно быть, что это вызывает в тебе, если не отвращение, то, как минимум, большую неприязнь...
И мы с тобою могли бы быть в тюрьме любви идеальными вечными узниками...
Но мы не нашли дороги туда, и потому не были там ни единого дня, ни единой минуты, не единой секунды, ни единого раза...
Я не интересую тебя и в этом не виновен я, не виновна ты, и мы с тобою вместе в этом тоже не виновны...
Просто я не могу внезапно стать прекрасным принцем, а ты не можешь меня полюбить через силу...
Но я точно знаю, что у меня это не каприз, не иллюзия, не самообман, не рефлексы животные...
Но ти точно знаешь, что никогда не будешь моей... Ну и бог с ним... Я это как-то переживу, я это как-то вынесу...

Я так хочу, чтобы ты была счастливой!
пусть не со мной, а с кем-то другим!
И пусть на тебя любовь хлынет ливнем!
А я уже свою почти убил…

В тебе столько природной силы, что хватит на десяток первых красавиц этой планеты...
И эта сила засасывает меня, она затягивает, как черный, адский, страшный омут...
И я уже почти совсем погиб, я уже намертво запутался у этих твоих сладких оковах...
Но, прости, эта история слишком банальна и этот сюжет неимоверно затертый, так как он еще и слишком старый...
Ладно, я исчезну со всех твоих горизонтов, я не пересеку ни единой твоей жизненной линии...
Жаль... Но что я могу поделать? у тебя был выбор і сделала его не таким, каким бы я хотел его видеть...
Однако, мне не привыкать – я уже не в первые в своей жизни что-то резко и радикально меняю...
Плохо только одно – что я нікогда не смогу тебя так же поблагодарить...

Но может когда-то ты внезапно загрустишь и начнешь вспоминать мой номер телефона...
Ты будешь звонить в мою дверь, ты среди ночи будешь плакать под моими окнами...
А я начну психовать, я буду кричать тебе – иди вон! немедленно возвращайся домой!
Если во мне и были какие-то чувства, то их больше нет – считай их безжалостно убитыми!...
Но это будет потом, это будет когда-то, а пока я пытаюсь навсегда с тобой прощаться...
Выходить плохо, но ты знаешь,что у нас с тобой никогда ничего не получалось хорошо...
держу тебя за руки, смотрю в твои глаза и не могу никак от низ оторваться...
И прошу поцелуя... Одного... На прощанье... разбей наслаждением горе!...

Опять же, сорри, что не в рифму

Исходное сообщение Lesi4ka: Токио...мне эта песенка очень нравица!

Да. мне тоже нравится... Раз по сто подряд мотаю её на полную мощь...

LI 5.09.15