Красный цикл
Я так устал…
Вернуться или нет?
Я так устал…
Как мрак гнетёт былое,
Являясь как на зов и беспокоя
Венец терновый на моём челе.
Я искупать не в силах, я не бог,
Я раб, что разрывает цепи.


Раздавлена безликими ногами
Калиновая кровь моей тропы,
И на снегу алеет-пламенеет,
И на снегу как кровь моя печаль,
И одиночество над этим реет,
И ревность без ответа, но не жаль.


Моя журлива білокрила леле,
Моє дитя - плекав тебе у снах,
Моя турбота - хворобливе поле,
Мій подих, моя радість і мій страх.
Ввесь світ я ошукав, але довіку
Шукатиму тебе я пітьмах,
Моя вишукана дзвінкая мріє,
Згадати тебе - сльози на очах,
Криваві сльози. І бринить твій голос,
Твій подих, що лишився на вустах,
І битись серце вже не буде поруч...
Мабуть для мене ти була як знак
З небес, що мав би показати,
Що все життя - Як муля у воді...
І птах душі моєї рінь плекає,
Мандрує небокраєм за зірки.