[700x471]

Згадався один із улюблених Шевченківських творів "Лілея"

- За що мене, як росла я,
Люди не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вiтають,
Царiвною називають,
Очей не спускають
З мого цвiту! Дивуються,
Не знають, де дiти!

Скажи менi, мiй братiку,
Королевий цвiте!
- Я не знаю, моя сестро. -
I цвiт королевий
Схилив свою головоньку
Червоно-рожеву
До бiлого пониклого
Личенька Лiлеї.
I заплакала Лiлея
Росою-сльозою...
Заплакала i сказала:
- Брате мiй! З тобою
Ми давно вже кохаємось,
А я й не сказала,
Як була я людиною,
Як я мордувалась...
Моя мати... Чого вона,
Вона все журилась,
I на мене, на дитину,
Дивилась, дивилась,
I плакала. Я не знаю,
Мiй брате єдиний!
Хто їй лихо заподiяв?
Я була дитина,
Я гралася, забавлялась,
А вона все в'яла
Та нашого злого пана
Кляла-проклинала.
Та й умерла. А мене пан
Взяв догодувати.
Я виросла, викохалась
У бiлих палатах.
Я не знала, що байстря я,
Що його дитина.
Пан поїхав десь далеко,
А мене покинув.
I прокляли його люди,
Будинок спалили...
А мене не знаю за що,
Убити - не вбили,
Тiльки мої довгi коси
Остригли, накрили
Острижену ганчiркою.
Та ще й реготались.
Жиди навiть нечистiї
На мене плювали.
Отаке-то, мiй братiку,
Було менi в свiтi.
Молодого, короткого
Не дали дожити
Люди вiку. Я умерла
Зимою пiд тином,
А весною процвiла я
Цвiтом при долинi,
Цвiтом бiлим, як снiг бiлим!
Аж гай звеселила.
Зимою люди... боже мiй!
В хату не пустили.
А весною, мов на диво,
На мене дивились.
А дiвчата заквiтчались
I почали звати
Лiлеєю-снiгоцвiтом;
I я процвiтати
Стала в гаї, i в теплицi,
I в бiлих палатах.
Скажи ж менi, мiй братiку,
Королевий цвiте:
Нащо мене бог поставив
Цвiтом на сiм свiтi?
Щоб людей я веселила,
Тих самих, що вбили
Мене й матiр?.. Милосердий,
Святий боже, милий! -
I заплакала Лiлея.
А цвiт королевий
Схилив свою головоньку
Червоно-рожеву
На бiлеє пониклеє
Личенько Лiлеї.

[Київ 1846 липня 25] - [Нижнiй Новгород 1858] 6 березня