так важко розлучатися з людиною яка тобі не байдужа.........а особливо зараз, коли повітря наповнене ароматом цвіту, коли все цвіте, буяє і в розквіті сил, а я п"ю з "ним" вино і ми вже тільки друзі, говоримо тільки про роботу і ні слова про нас........ а я дивлюсь на його очі, руки, губи і розумію що більше ніколи не зможу доторкнутися до нього! ну чому так все получилося? оооооооооооооооооооооооооооооооооооооййййййййййййййййййй як болить душа
аааааааааааааааааааааааааааааааа хочу крикнути на всю землю!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! і плакати, плакати, плакати....................але сльози тільки стоять комком в горлі...................
ненавиджу таке життя...............
я вже таке проходила одного разу, тепер знов. ну скільки ще????????????? я вже не можу так більше!
хочу людського щастя!


Ты думал: агнец мой послушный!
Как жадно я тебя желал!
Как хитро в деве простодушной
Я грезы сердца возмущал!
Любви невольной, бескорыстной
Невинно предалась она...
Что ж грудь моя теперь полна
Тоской и скукой ненавистной?..
На жертву прихоти моей
Гляжу, упившись наслажденьем,
С неодолимым отвращеньем:
Так безрасчетный дуралей,
Вотще решась на злое дело,
Зарезав нищего в лесу,
Бранит ободранное тело;
Так на продажную красу,
Насытясь ею торопливо,
Разврат косится боязливо...
Пушкин. Сцена из "Фауста".
[показать]