Жили собі журавель і чапля. Чапля десь у болотах, і журавель... ну, де там йому належиться - десь на стрісі чи водонапірній башті у селі.

Надумав якось журавель женицця, видать, парубок уже той був; а чапля саме дівка на виданню. Купив наш журавлик шампанського, цукерок "Золота Нива", квітів там гладіолусів, попіздячив до чаплі.

Пригрібає, значицця, і каже, типу, прийшов сватацця. А вона баришня така вередлива була, носом покрутила, каже - нє, банєку, йди ти звідси, в мене таких, як ти, вісім пучків у коморі. Журавель, звісно, такої фуйні не чекав, трохи зобидився і звалив разом із своїми цукерками.
А чапля, значить, сидить, а кавалєрів не видно. Думає, йокелемене, все ж таки хлоп нічо такий, а я вже не шістнадцятка, тре хапатися, заким є. Накрутила бігуді, наквацялася помадою і пошелестіла до журавля.
Приходить, а він із молодими зозульками лікером гоститься. Ну чапля
зглитнула, гонор до кишені запхала та й давай клинці підбивати - ой ти
мій журавлику, have you been working out, ну і таке інше. А журавель
напідпитку розхоробрився, зозуль попід цицьки пообнімав та як не
гаркне "йди до сраки, стара блядь, щоби я на тебе моїх ляль міняв".
Чапля із сорому і образи аж слиною вдавилася, а вдома цілий вечір
проплакала.
Наш же журавлик наранок продуплився, кефіру випив і думає - холєра, красива все ж дівка чапля, не те, що ці курві малолітні, піду, мабуть, під обід пробачення просити. Взув нові мешти і пофігарив через городи. Але не встиг і писка розтулити, бо чапля, його побачивши, завищала: ти, хую в пір’ї, геть з-перед мојх очей, ходе воно тут, стогне. Журавлик тоді бочком-бочком та й злиняв ні в сих, ні в тих.
Тільки-но з виду пропав, а чапля й думає - але дурна, їбацця ж хочеться, чо я його знову за двері виставила, тре доганяти...
Отак і волочуться досі, обоє давно на пенсії, беззубі і немічні, але принципові, шо їбать-капать...