Казки є дуже важливим видом творчості. Вони навчають дітей бачити прекрасне в навколишньому світі, відчувати барвистість, багатство життя. Казки передають колорит народних звичаїв, містять основи народного світогляду, закладають дітям міцні підвалини народної моралі. Так, Грінченко відзначав, що казка є чудовим навчальним матеріалом. Тож не дивно, що історія виникнення казок вже нараховує тисячі років. Зокрема, українська народна казка, попри її багатоманітність, становить єдиний, монолітний блок нашої народної культури, утворений кількома потужними пластами, які виникли в різні історичні епохи. Найдавніші казки склалися задовго до виникнення державних утворень на нашій землі, до прийняття нашими предками християнства. Це, насамперед, казки про тварин, фантастичні казки, як-от казки про Яйце-райце, про Котигорошка.

 

Чимало українських письменників теж творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших. 

 

Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу. Використовуючи народні мотиви для створення казок, наші письменники поповнювали скарбничку української культури. Так само і авторські казки, передаючись від батьків до дітей, з часом теж можуть стати народними.