СЕГОДНЯ ОЧЕРЕДНОЙ, 4-ий ВЫПУСК РУБРИКИ "МЫСЛИ В СТИХАХ"
Посвящение очаровательным и обожаемым подругам - моим новым друзьям
по социальным сетям.
ДОРОГИЕ МОИ, ЛЮБИМЫЕ МОИ, ЗНАКОМЫЕ НЕЗНАКОМКИ!
Я не психолог, не знаток женских душ.
Я такой, каких на нашей земле сотни миллионов.
Я не уверен. что я правильно думаю, говорю и поступаю.
Я не уверен, что я чем-то смогу вам помочь.
Но в чём я абсолютно уверен, так это в том, что вы прекрасны, величественны, мудры и великодушны.
Вы наши королевы.
Мы вас любим, мы вас обожаем.
Ответственно заявляю: Мы без вас пропадём.
БУДЬТЕ СЧАСТЛИВЫ,
Это вам мой скромный подарок.
РІДНА, КОХАНА, МИЛА...
Білі троянди, білі,
Білі мов сніг - ніжність,
Губи кохані, милі,
Вас цілував би вічність.
Падають зорі з неба,
Відблиск в очах зелених,
Більшого щастя не треба,
Тільки б кохала мене.
Посмішка з вуст злітає,
Руки - лебідки крила,
Серце вогнем палає,
Ніч все вуаллю вкрила.
Розум втрачаю, волю,
В прірву пірнаю сміло,
Дякую Бога й Долю,
Рідна, кохана, мила…
Віторіо Бандера
28.10.99р. м. Київ
НЕ ЧЕКАЙ ТИ МЕНЕ НА ВЕСНІ...
Не чекай ти мене на весні,
Коли сад оживає і квітне,
Звідусіль солов'їні пісні,
Сонце ніжне, м'яке і привітне.
Не чекай, коли літо прийде,
Коли трави п'янкі і розкішні,
Коли дож грибний, теплий іде,
Клен берізці нашіптує ніжно.
Як в гаях золотий листопад,
І у вирій птахи відлітають,
Не вернусь я із мандрів назад,
Хоч і знаю, що мене чекають.
Коли снігом шляхи замете,
Завірюха, морози лютують,
На порозі стрічай ти мене,
В тебе я до весни заночую.
Віторіо Бандера
09.07.00р. м. Київ
СЕРЦЕ ПІД ХОЛОДНОЮ ВОДОЮ
Молодий потік ввіллявся в річку,
Що в житті вже бачила багато,
Вплів їй в коси синю воду-стрічку,
Мріяв, що би його покохала.
Він співав їй пісню дзвінкотливу,
Захищав від берегів піщаних,
З радістю пірнав в хвилю бурхливу,
Пестив, цілував свою кохану.
А вона, стрімка та гордовита,
З серцем під холодною водою,
Навіть сонцем не була зігріта,
Бо кохалась лиш сама з собою.
І текла собі в безмежні далі,
Підкріпившись силою новою,
Їй тоді здавалось, що й надалі,
Лишиться такою ж молодою.
Та в житті всьому кінець буває,
Ніч міняє день, а осінь - літо,
В небі ясні зорі догоряють,
Глянеш, а життя уже прожито.
Впала в море, непокірна річка,
Билася об скелі і стогнала,
До грудей тулила синю стрічку,
За коханням гірко сумувала.
Віторіо Бандера
14.03.99р. м. Київ
