Апеляційна скарга

на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова по справі

№ 0000000000000000000

 

11 вересня 2013 року Комінтернівським районним судом міста Харків, суддею 00000000000, ухвалено рішення  по справі 0000000000000за цивільним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус»  в особі філії «Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус» у Комінтернівському районі м. Харкова та 00000000000000000, про стягнення заборгованості, яким позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково – стягнуто з 000000000000000000на користьПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № НФХRX13850331 від 29.05.2007 року в розмірі 23125 грн. 96 коп., судові витрати у розмірі 231 грн. 25 коп. та стягнуто з ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» та 0000000000000000солідарно на користь позивача 200 грн.

 

Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 11.09.2013р. по справі № 641/2707/13-ц/ 2/641/1320/2013 оскаржується з мотивів неправильного і неповного дослідження ним доказів та їх оцінки, неправильного застосування норм процесуального та матеріального права,  що призвело  до винесення не обґрунтованого та незаконного рішення суду.

 

Вважаю вище вказане рішення суду незаконним та не обґрунтованим з наступних підстав:

 

Згідно з договором № 00000000000000від 29.05.2007р. укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та 00000000000000, строк закінчення зобов’язання за цим договором - 28.05.2009 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк в межах якого особа може звернутися до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже відповідно до ст. 257 ЦК України, позовна давність за цими правовідносинами сплила 28.05.2012 року, а банк звернувся до суду з даним позовом 11.02.2013 року, поважних причин пропуску вказаного строку не навів і не просив його поновити.

Відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у спорі.

07.06.2013 року  000000000000000000, через канцелярію суду була подана заява про застосування до вище викладених правовідносин строків позовної давності.

Але суд застосував норму ст. 259 ЦК України яка передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін та прийняв до уваги надані ПАТ КБ «Приватбанк» до матеріалів справи Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (надалі Умови), згідно п. 5.5. Умов - термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредиту, винагороди, неустойки – пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами у 5 (п’ять) років.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначає, що було встановлено що сторони у письмовій формі домовилися про збільшення строку позовної давності відносно стягнення заборгованості за кредитом до п’яти років, що не заборонено ст. 259 ЦК України.

Але на вказаних Умовах не має підпису 0000000000000000000.

Таки чином суд першої інстанції порушив ч. 2 ст. 207 ЦК України, якою передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами.

Також суд першої інстанції не прийняв до уваги норми ст. 628 ЦК України, згідно якої зміст договору становлять умови (пункти), зазначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Отже за змістом наведених правових норм, підпис сторін письмового договору має бути під усіма його умовами, про які домовилися сторони. Якщо сторони уклали змішаний договір, то умови різних договорів повинні міститися в письмовому тексті договору, підписаному сторонами.

Письмова заява позичальника № 000000000000000 від 29.05.2007р., яка є підтвердженням укладання договору між ПАТ КБ «Приватбанк» та 000000000000000000000000 не містить елементів (пунктів) договору про збільшення позовної давності, та й взагалі вказівки про те, що сторонами укладається змішаний договір.

В заяві позичальника передбачено, що складовою частиною кредитного договору є запропоновані банком Умови, але відсутнє посилання на пункт цих Умов, яким визначено збільшену порівняно з цивільним законодавством позовну давність, хоча є посилання на інші пункти, що стосуються умов кредитного договору.

Крім того в Умовах не зазначена дата їх прийняття чи затвердження. Позивачем не надано доказів того, з якого та по який час діяли положення Умов у тому варіанті, який представлений суду.

Отже оскільки вказаний документ є одностороннім то банк міг без відома і погодження сторони кредитного договору вносити в нього зміни в будь-який час без обмеження кількості та змісту цих змін.

Враховуючи вище викладене наявність в Умовах п. 5.5 про збільшення позовної давності до 5 (п’яти) років є не належним доказом того, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та 00000000000000 було укладено письмовий договір про збільшення позовної давності (п. 2 ст. 59 ЦПК України)

Відповідно до п. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення на позовні вимоги Зінченко Павла Миколайовича(є в матеріалах справи).

В супереч п. 2 ст. 59 ЦПК України, суд першої інстанції прийняв, як належний доказ укладання договору про збільшення позовної давності, односторонній документ – Умови надані до суду  ПАТ КБ «Приватбанк».

 

Визнавши укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та 000000000000000000000000у письмовій формі договір про збільшення позовної давності порушив норми статей п. 2 ст. 207, 259, 628  ЦК України.

У зв’язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції вище вказаних норм було визнано укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та 000000000000000000 у письмовій формі договір про збільшення позовної давності та в порушення п. 4 ст. 267 ЦК України,  не застосовано до вказаних правовідносин строків позовної давності, про які було заявлено 0000000000000000, застосування яких є підставою для відмови у позовних вимогах ПАТ КБ «Приватбанк».

 

На підставі вище викладеного керуючись ст. 27, 292, 294, 295, 307 ЦПК України, ст. 207, 257, 259, 267, 628 ЦК України,

 

ПРОШУ:

 

1.      Скасуватирішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 11.09.2013 року  по справі № 0000000000000000й ухвалити нове рішення яким у позовних вимогах Публічному Акціонерному Товариству Комерційний Банк «Приватбанк» до 0000000000000000000000про стягнення заборгованості за кредитним договором № НФХRX13850331 від 29.05.2007р. –  відмовити.

 

ДОДАТКИ:

 

1.      Квитанція сплати судового збору.

2.      Копія апеляційної скарги -  2 екз.

3.      Копія рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 11.09.2013 року  по справі № 000000000000– 3 екз.

 

 

«__»___________2013р.                                                                                         00000000