ЗАГИНУВШИМ В АДу

Двох сотень сорок двох ночей

І тисячі розірваних снарядів,

Хватило АДу щоб він став нічий,

На все життя проклявши канонаду.

Без похоронок…

Як і в сорок першім,

Коли фортеця біля Бресту помирала, 

Звязала доля хлопців одним нервом

І всім могилу братську дарувала.

Захисники розбитої остроги,

Вітчизни нашої улюблені сини,

Звичайні хлопці, з двору що навпроти

Боролись з ворогом неначе ті боги.

Обірвані надії й сподівання,

Укотре ворог не шкодує куль,

А той двухсотий на морозі зрання

Чекає побратимів в вічний путь.

Бетон і сніг…

В повітрі запах крові…

А десь під плитами розмова про сім`ю,

Про доньку старшу з подругами в школі

І про хрестини що планують на весну…

І знову орди зрадників в атаці

Та свора псів нацькованих з Кремля

І те: Прости,останнє своїй мамці,

Раптовий вибух і в очах земля…

Ридала плоть кривавого Донбасу,

Залізо плавилось,на пил зійшов бетон.

Не було в вічності,для наших хлопців часу

Аби прийшов спокійний,мирний сон…

Нам не забути згиблих в терміналах.

Нам вік пробачення просити у живих,

Таких відважних Кіборгів не знала, 

Країна соняшників і людей простих.

Ярослав Ланьо