Коли слухаєш, як Олександр Божик грає на скрипці, розумієш, музика — у нього в крові. Український Паганіні, суперфіналіст шоу «Україна має талант!».

Таку розмаїтість талантів та граней творчої натури Олександр Божик

 щоразу демонструє на своїх виступах. 

Олександр Божик (36 р.) — скрипаль-віртуоз, композитор. Народився і виріс у Львові. Навчався у Львівській музичній школі-інтернаті

ім. С. Крушельницької та Національній музичній академії ім. М. Лисенка. Засновник та творчий керівник струнного оркестру «Бравіссімо», а також гурту “Божик Бенд”.

 Олександр Божик розповів кореспондентові “ВЗ”.

- Існує стереотип, що скрипка — класичний вузькопрофільний інструмент. Руйнуєте таке її трактування. Легко люди піддаються “перевихованню”?

— Переконувати на словах людей важко. Але варто їм побувати на моєму концерті, як змінюють своє ставлення. Завдяки елементам шоу-програми показую, наскільки скрипка багатогранний інструмент.

- Яку роль у зміні вашого сприйняття скрипки як суто класичного інструмента відіграла робота за кордоном?

— Справді, тривалий час працював за кордоном. Але це були не заробітки, а набирання досвіду. За 90 днів, що був у Кореї, до прикладу, зіграв 86 концертів. Це — величезна праця і досвід, якого не купиш за жодні гроші. Об’їздив півсвіту, погоджувався на кожну поїздку, щоб дізнатися і навчитися чогось нового. Найбільший поштовх мені дала Голландія, де виступав у шоу відомого Ганса Ліберга, який класичну музику переробляє в жарти. Він не сміється з неї, а показує, наскільки це — цікава музика. Його концерти шалено популярні в Європі. Зрозумів, що чогось подібного бракує в Україні. Та вирішив не повторювати його досвід, а творити власні унікальні номери.

- Як відрізняється сприйняття класичної музики та публіка в Україні і за кордоном?

— За кордоном концерти класичної музики збирають повні зали, люди з першої ноти впізнають твори, які грає оркестр. Там з дитинства виховують на такій музиці. А в Україні публіка непідготовлена. Між частинами твору починає аплодувати...

Якщо ж брати рівень виконання класиної музики, то наш нічим не гірший, а часто і кращий (у нас потужна школа). Наших музикантів, оркестри, артистів часто запрошують за кордон. “Пропозиція” у нас чудова, а от “попит” — ні. У Львові 5-6 оркестрів. А в Сеулі — 92 офіційно зареєстровані оркестри, сотні і сотні музичних шкіл. Для батьків там велика честь віддати свою дитину у музичну школу. Вони платять шалені гроші, щоб вона досягла чогось у цій сфері. Але вони знають, що без роботи їхня дитина не залишиться. Робота музиканта там добре оплачувана. Знайти її, якщо ти чогось вартий, не проблема. У нас же, коли батьки віддають дітей у музичну школу, не впевнені у їхньому майбутньому. І оркестрів мало, і заробітна плата не така хороша. У нас, на жаль, поп-культура стоїть на порядок вище, ніж класичне мистецтво. У питанні оплати, зокрема.

- Вам неодноразово пропонували залишитися жити і працювати за кордоном. Чому не погодилися?

— Ризикнув. В Європі мені було добре. Там були всі умови, щоб працювати, творити. У мене вже сформувалося там своє середовище, друзі. Але там не почувався як вдома, сумував за Львовом. Це — моє улюблене місто, з якого нікуди не хочу переїжджати. Мені і в Києві пропонували жити. Не хочу, не можу, не моє. Можливо, якби не “Україна має талант!”, я б і не повернувся. Роботи нормальної тут не було... А шоу підштовхнуло мене спробувати: раптом зможу знайти себе тут.