Вот думаю, что плохого, когда чувствуешь себя свободным? Встал, потому, что выспался. Устал - прилег, и не грызешь себя за это. И никто не заглядывает " А, ты тут". и ты уже бежишь что-то делать или виновато "Я уже встаю, я немножко передохну". "Да лежи..." Но ты то знаешь, что где-то внутри ... и потом когда-то всплывет: "А ты не помогла, а ты не сделала". Ну, разве у всех мытье посуды вызывает священное удовольствие от исполнения женского долга? "У меня может есть интересы помимо грязной посуды?"" А зачем ты замуж выходила?". Нет, я мою, варю, пеку, стираю. Когда с удовольствием, когда как. Но, что плохого позволить себе расслабиться? Поехать в лес, или к реке.Или просто почитать. Не думая, что сейчас в первую очередь нужно выполнить хоз.план, который нужно запланировать, рассчитать и т.д. Что плохого делать то, что хочешь? Но это почему-то получается , когда рядом нет человека, с которым долго жил. Мне хорошо одной! Это плохо? И я поэтому обозвана, возненавижена, может и проклята...Ищу в себе решение, аргументы продолжать сосуществование рядом . Любовь? Нет. Уважение? Скоре всего тоже нет. Жалость? Не больше, чем к другим. Долг? Почему я должна быть должна? Вина? Не вижу. Облита словесной грязью, морально измучена, презираема, одинока. Должна ли я прощать, если никто не просит прощения? Меня дрессируют как собачку, а я упрямлюсь. 7 месяцев с ребенком живу на одну зарплату, работаю, развиваюсь. Это эгоизм? Оказывается - да. Тогда, пусть я буду жестокой эгоисткой.
Исходное сообщение Shynin Правда? Дякую. А то давлю із себе раба, давлю...))А він сильний видно, досвідчений раб.Так, правда. Я цим всім перехворіла - і всі ті моральні шматування, відчуття якоїсь своєї неповноцінності... А потім прозріла - мені ж ТАК ДОБРЕ!!! Я сама собі хазяїн! Ми з сином мандрували, щось творили, гуляли, де нам заманеться - і ніхто не вказував мені, чи то "правильно". Тепер я теж в "рабстві", але це вже зовсім інша "пісня" - недієздатна мама. І я прикута до міста-вулиці-будинку...
Исходное сообщение Shynin Розумію, як це важко (фізично і морально). Хоча я маму доглядала лише 2 тижні і всього того не пережила. Але все проходить, і те, що нам слід винести. Кріпіться.А у мене ця ситуація вже більше трьох років. Мене не взнає. Вважає, що живе в профілакторії і її доглядають медсестри. А характер..... ОЙ-ОЙ! І все це при тому, що все життя вона пецькала сестру, яка вже років 20 навіть носа до мами не показує і раніше навіть в місті при зустрічі не віталася. Причини ж ніхто не знає. Принаймні я. А я у мами була "зайва" завжди, бо народила мене через категоричний "ультиматум" батька. І ніколи цього не приховувала. А батька не стало ще в 1984-му... Отак доля "жартує"
Исходное сообщение Shynin Як це страшно((. Я от сьогодні поїхала на могилу, поговорила. Мені так її не вистачає. А сестра в мене самодостатня і не сентиментальна людина. Хоча в скруті допоможе, знаю. І то мовби одна-однісінька. А от так, роками... Відпустіть образу, на обох. Думаю, це повинно допомогти. Образа, відчуваю, страшенна.Ні, образи немає. Сестрою я ще замолоду "перехворіла", просто знаю, що живе така людина в світі. Без болю, без образ, без жалю. Мені сестру на всі відсотки замінила племінниця. З сестрою різниця у віці майже 10 років, а з племінничкою - 17. То мені ближче, ніж 10 (хі-хі)! А мама... Яка може бути образа? Дякую, я живу! А могла ж і не жити. І розумію, що крім мене..... Але дивитися на таке "рослинне" існування страшно (з думками про своє майбутнє). І просто втомилася вже - ні вихідних, ні відпусток.