Я перенизую намисто,

немов життя.

На нитку щастя намистини,

 немов хвилини із забуття.

Ті миті млосного чекання

лиш дотику руки.

(Нехай й не так багато

за ці роки).

Оте намисто сховаю глибоко,

на дно душі.

Носити зрідка, 

коли забудуться образи всі.

Нове намисто буде?

Мабуть, що ні.

Важкі коралі лежать в душі,

 на дні.