Довгими стежками свідомості прийшла до спогадів свого дитинства, коли вулицями мого (зараз) міста ранком розносились вигуки ,мукання і передзін металевих цепів. Корів виганяли на пасовище.
Поки бабуся із дідусем були в силах, тримали корову. Моє дитинство - це запах молока "з-під корови".Тому те, що купую у пластиковому пакеті для мене - біла фарбована вода, а ,купуючи домашнє молоко на базарі, я не торгуюсь.
Ранок починався у бабусі з відкривання сараю величезним Т-образним ключем шпуги на дверях.(ШПУГА, и, ж., діал. Дерев’яна або залізна планка (перев. признач, для скріплювання дощок дверей, ставень тощо). Треба було декілька разів крутити ним "по сонцю" чи"проти сонця".Завдання було відповідальним і мені не довіряли його, бо треба було ще й сильно придавлювати плечем важкі двері.Там, за ними просинались чотириногі - корова, пару свинок та півтора десятки курей.
Бабуся брала відро з теплою водою, чистий шматок марлі для проціжування, окраєць хліба й шла доїти.
Обмотавши хвіст навколо задньої ноги Зорки, щоб не заважав, присідала на маленький ослінчик. Вим"я обмивалось і починалось св"ященнодійство ,як для мене.Я цьому не навчилась.З - під бабусиних зморшкуватих темних долонь бриніли струнами білі цівки, що пахли солодко і терпко.Спочатку "Дзз-дзз-дзз", потім "Тш-тш-тш".На поверхні молока плавали порошинки сіна та шерстинки з корови.
Через пару шарів марлі молоко проціжувалось у банки, і тільки бабуся знала де "вчорашнє утрішнє", а де "сьоднішнє".Зверху на три пальці підходив вершок,який збирався на сметану, густий кисляк перетоплювався на сир.Не творог, а сир, бо іншого ми не знали (голандський,то було щось далеке,як ракета, чи трамвай).З того часу я чомусь не їла страви,яку мій батько називав "тюря" - сир з цукром, залитий молоком і покришений білий хліб.Це було так смачно з його рук.
Інколи бабуся брала банку ,обмотувала рушником і довго сиділа, бовтаючи її в руках. Згодом на стінках банки осідали шматочки масла, смаку якого передати не можливо.Сироватка свіжа,зеленкувата, в міру кисленька пилась свіжою та була основою для вареників.До сих пір я роблю вареники лише на сироватці і тільки на пару.
До радісного квохтання курей додавались звуки колодязя - дзень-дзень,торох-торох-торох.Відро падає у колодязь і піднімає на поверхню холодну воду.Надворі завжди стояла пару відер з водою,"грілись", бо холодною водою корову не слід було поїти.Вона опускала велику рогату голову у відро і ,зітхаючи ,втягувала, прицмокуючи ,воду за пару хвилин.
Намотавши на роги корові налигач, взявши довгий металевий припон(стержень для прив"язі),дідусь брав за руль свій роздовбаний ,зібраний з трьох "попєредніків" велосипед, і гнав корову на пашу.За нею по землі, дзвенячи, тяглась довга, триметрова цепка.Корова йти не поспішала й старалась зібрати всі смачні травинки по дорозі, за що отримувала грубуваті окрики та ляскання по спині.
На вигоні паслась "очередь" з пари десятка корів, зараз 3-4.Пасти "очередь" випадало 2 рази на місяць.Мене жаліли, того я не пасла ні разу.
В обід треба було з"їздити на вигон попоїти та здоїти корову.Увечері пригнати.І знову повторювався ритуал напування та доїння ,проціжування.
На ніч ясла наповнювались сіном, насмиканим з копиці великим залізним гачком.Запихаєш його в щільно збите сіно і тягнеш на себе, висмикуючи сухий клевер,ромашки,тимофіївку.Інколи з копиці вискакувала очманіла мишка.
Сіно треба було викосити, декілька разів переворушити, скласти в копиці, вкрити від дощу та перевезти у двір. Дітям назначалось стрибати зверху копиці,коли батьки й дідусь довгими вилами метали стіг.Пил,колючки в сіні ,втома - як додаток до солодкого молока.
А ще зам"яталось чекання телятка, яке знаходилось завжди вночі.Тоді подія відзначалась смакуванням солодкого ,жовто-кремового густого молозива(куди там десертам).
Коли купую молоко у господарів,я дивлюсь на їх руки - вони багато можуть розповісти.