Вчора була в школі на Дні відкритих дверей для батьків. Зміст в тому, що батьки проводять уроки у класі своїх дітей.
Вийшла емоційно роздавлена.
По-перше , вразила поведінка бувших колег. Люди, з якими провела не один десяток років поруч, декого вчила, з деким дружила багато років, знаю подробиці особистого життя, проблеми здоров"я і т.п.
Нам немає про що розмовляти! Вони опустили очі, зарились в свої папери (адже поруч сиділа зауч).Тільки одна колега посміла розмовляти зі мною, і то пошепки! Як з злочинцем!
Решту дня у мене з голови не виходила фраза : "Рабів до раю не пускають".
Повне враження рабської атмосфери заздрощів, презирства, приниження,.....
Всі в один голос жаліються на перевтому, незадоволення атмосферою в колективі, роботі. Потім зіщулюються, скривлюються у посмішці і біжать "піднімати рейтинг". Поза очі одне - а в очі ....
Бррррррр!
Я завжди говорила вголос що думаю, не була підлабузником, не робила карьєру.На педраді ,коли я озвучувала вголос думку більшості , мене підтримав один слабенький голос, який швидко обірвали...
Тому я тепер щаслива - бо вільна.І нехай заздрять - вони самі зробили свій вибір.
До речі, урок ,який я провела, підтвердив правильність мого вибору. Відбування ябияк уроків, виставлення необгрунтованих оцінок, бюрократизм і показуха приводять до абсолютного падіння авторитета вчителя.
Не скажу , що таке скрізь - тільки про одну школу.
Кому потрібно ТАК "сіяти розумне і вічне"?