Мамо моя, мамо! Мила моя ненько!
О, якби ти знала, як болить серденько!..
Бачу тебе часто в вишнях біля хати
У нічних видіннях, в споминах крилатих.

Ти мені сорочку, мамо, гаптувала,
Світлими нитками радість зазивала.
І рушник весільний у волошках синіх
Сонячним світанком вишила дитині...

По росі ранковій провела в дорогу,
І благословення попросила в Бога.
Витирала сльози... Так тремтіли руки!
Відчувала, мабуть, що навік розлука...

Скільки літ майнуло - знає лиш Всевишній.
Постаріли нині біля хати вишні...
Вже тебе немає, рідна моя ненько...
За тобою й досі ще болить серденько!



Валентина Бородай