Моя тінь рудішає потроху - я до осені готуюся неквапом
Почуття прикрию теплим мохом, заховаю все під сірим дахом
Тільки де сховати наболіле? Багр’яниться кров’ю вже достигле
І повітря раптом побіліле, не кричить а тільки кволо скиглить
Моя тінь рудішає ночами, сипле падолистом раннім
Закриваю, консервую рани, восени, коли болить кохання.

Мар’яна Максим’як