У долонях шерстких осінь стискує чорні горіхи, Розбігається день і в долини іде направці, Визирають хати через пальці щербатої стріхи, Проти вітру іду, затискаю лиш ніж у руці… |
Підійду до гори, де вростається дикий відкасник, Запитаю землі, чи позволить зрубати стебло, Би стеріг від біди, боронив би мене від нещастя, Силу жінки приніс – бо непросте колюче зело. |
Дише рівно гора – не перечить, хитає травою, Я рубаю стебло – і стискаю – не чую кольок – Сивий вітер несеться – літає, не знає спокою, Забігає в долину – торішнього сіна клубок |
Він вихоплює з рук і відносить кудись поза хмари, Першим снігом злітає на голови сила гори. Лиш сріблиться відкасник, травою дошукує пари, І мороз – також перший – притуляється вже до кори. |
Травичка-гривка, роса-лелітка Гора застелит довгу верітку - Сідай і слухай: земля говорит, Сідай і слухай - хто то боронит? |
Стікає соком, пристиглим плодом Ця осінь- любка - а тихим ходом Ступає вечір і світит свічку Та й хоче спати вже осінь-чічка |
Гора все скаже, лиш добре слухай:
Над головою хмар завірюха
І дим тікає, тріскоче свічка
Про долю каже - ти чуєш, дівчи?
![]() |
![]() |
![]() |
![]() |