• Авторизация
Дневник Пани_М Лента друзей - Дневник - Полная версия


Дозвольте говорити чесно. 04-03-2016 09:31 к комментариям - к полной версии - понравилось!


Серед моїх друзів багато людей з різними поглядами, і стосовно особливо делікатних питань я зазвичай свою думку тримаю при собі. Наприклад, я невисокої думки про Михайла Саакашвілі, причому із чисто ідеологічних причин - його реформи добре спрацювали в маленькій країні з не дуже диверсифікованою економікою, а от в Україні вони незастосовні начисто - хіба що ми хочемо знову наступити на латиноамериканські граблі побудови моногалузевої економіки.
Однак в даному випадку мені доведеться все-таки встати в позу Арістотеля ("Платон мені друг, але істина дорожча"), і зарізати кілька священних корів. Тим паче, що із деякими друзями я уже через це попрощався - хоч і було дуже шкода.
Йдеться, перш за все, про "закон про партійну диктатуру". Але питання, насправді куди ширше, як я (із жахом!) усвідомив після уважного перегляду інтерв'ю Мустафи Найєма для Соні Кошкіної.
Тому дозвольте мені говорити чесно - так, як я думаю насправді.
* * *
Для початку давайте повернемось в не таке вже й далеке минуле, часів Януковича. Парламентська більшість під нього була зігнана за допомогою апеляції до "прав депутатів". Це сталось 16 березня 2010 року. Всупереч будь-якій волі виборців була утворена "кусочна" коаліція, яка складалась із Партії Регіонів, КПУ та Блоку Литвина, а також окремих депутатів - які задля цього вийшли із власних фракцій - БЮТ та НУНС. Таких набралось цілих 12.
Це було тут же схарактеризовано як ревізія народного вибору, а самі депутати-коаліціянти отримали презирливу назву "тушки". Починаючи з 10 березня 2010 р. український парламент увійшов в стан напівлегітимності - наче всі депутати обрані законно, на прозорих виборах, а от українське суспільство чинна коаліція не представляє, а є слухняною маріонеткою диктатора, яка голосує за помахом руки Чечетова.
Після перемоги Євромайдану і позачергових виборів парламента, я думав, що ми нарешті пішли від цієї ганебної практики "тушканства", коли люди обираються за одним списком, а потім, зайшовши під купол Верховної Ради, зненацька переходять зовсім в іншу фракцію, а то й в іншу політичну силу.
Однак в своєму інтерв'ю на "Лівому Березі" Мустафа Найєм фактично проголосив своєрідний "маніфест ідейної тушки", в якій під цю практику підводиться мало не ідеологічна основа. А це закладає під український парламентаризм бомбу, яка дозволить знову зганяти депутатів в "кусочні" коаліції, і прикривати це інтересами України. Вже не кажучи про ревізію народного вибора. Адже виявилось, що для нього і його групи зовсім не були важливі ідеологія чи політекономія - вони просто хотіли попасти в парламент. Будь-яким способом, причепившись до якогось "локомотива", причому навіть до Тимошенко, якій буквально напередодні кричали "баста".
Аналізуючи "ідейне тушканство", я прийшов до висновку, що його коріння знаходиться в самому понятті "партія" та "політичне лідерство".
В Україні партія - це зовсім не те саме, що й в розвинених країнах. У нас це зазвичай політично-маркетинговий проект, який об'єднує в собі часто зовсім різних за поглядами людей, які прагнуть попасти в парламент. Така партія не має місцевих осередків (або має їх в настільки рудиментарній формі, що декілька осередків можуть навіть в одній кімнаті розміщуватись), а життя в ній обмежене виборчим штабом. В міжвиборчий період такої партії вважайте що не існує. Ось чому вона навіть може і не дожити до наступних виборів - весь список за час каденції розбредеться по більш перспективним проектам, і від партії лишиться тільки Політрада, та й та лише на папері. Безумовно, що ідеологією в таких партіях і не пахне - кожен депутат в них має свою власну ідеологію, а зазвичай - просто ліпить на себе ярлик "я ліберал" чи "я соціаліст", під яким ховає свої власні інтереси. Одразу після виборів в таких недопартіях формуються групи впливу. Ви ж бачили, либонь, в аналітичних оглядах - про "групу Льовочкіна", "групу Коломойського" і так далі? Якщо в парламент пройшли кілька політично-маркетингових проектів, то відповідні фракції невдовзі розпадаються і продовжують існувати лише формально. Замість них утворюються неформальні "партії Дюверже" (це мій власний термін, який позначає партію, яка формується прямо в парламенті і не має низової ланки) - і вони де-факто і формують парламентську коаліцію.
Це дозволяє гратись волевиявленням українського народу, як завгодно, переформатовуючи коаліцію під будь-який центр тяжіння, окрім власне українського суспільства.
З цієї ситуації є два виходи. Перший полягає в узаконенні такої практики. Всі партії скасовуються, а депутати обираються по 100% мажоритарці, в тій чи іншій формі. Після оголошення результатів виборів формуються фракції (тобто "партії Дюверже") за персональним вибором, і тільки після цього утворюється коаліція. Тільки так можна зберегти "права депутатів", і при цьому не йти на прямий обман виборців. Адже ті голосують за програму партії, а не окремо взятого депутата, і за список в цілому, а не лише окремо взятих кандидатів звідти.
В цьому сценарії Україну очікує дуже похмуре майбутнє. Це фактичне повернення до елітарної демократії ранньобуржуазних часів. Тому що у одного депутата... та навіть у групи перспективних депутатів шансів провести успішну виборчу кампанію нема. Їм доведеться шукати собі спонсорів, а це завжди вимагає плату - як мінімум вступ до відповідної "партії Дюверже" в парламенті. Мустафа Найєм потвердив це, розповівши, що у його групи молодих політиків просто не виявилось достатньо фінансів для власного політичного проекту.
В результаті молодий політик від початку потрапляє в кабалу до свого спонсора, і його початкове бажання творити реформи мало-помалу стихає, і залишається лише бажання зберегти свій статус. А це знову ж таки вимагає плати - наприклад, правильними голосуваннями, чи лоббістськими законопроектами. Так шкаф поволі наповнюється скелетами. Якщо ж він взбрикне і вирішить поламати укладений договір - то легко і просто буде утоплений першим-ліпшим секретом із шкафа. Так, дуже перспективну (серйозно, у неї були найвищі показники по фейсбук-аудиторії - аналітик-кун гарантує це) Ганну Гопко утопили за допомогою "пивного закону", який потяг за собою інші лоббістські ініціативи, а там і децентралізація вигулькнула. Тепер вона навіть виключена з партії "Самопоміч", хоча була однією із хедлайнерів, і шансів на політичне відродження у неї небагато - тобто, як бачимо, навіть топова позиція не порятує. Це практично ідеальна система для олігополії.
І по факту у нас зараз діє і повільно цементується подібна елітарно-демократична система.
Думаєте, ми перші до такого скотились? Дзуськи. Ця модель існувала в США до 1854 р. До того в країні безконтрольно правила Демократична Партія, яка тоді обстоювала жорстку елітарну модель політики. Сама ця партія представляла собою збірну солянку, якою рулили, як хотіли, великі плантатори і промисловці - які просто купували (sic!) вибори. Виклик американській олігополії кинуло об'єднання двох груп політиків - Партії Вільної Землі та фракції "Совість", яка об'єднала залишки "партії вігів" - сиречь прибічників модернізації і відмови від рабовласництва. Останню групу складали, в основному, молоді політики.
Зараз ми знаємо цю групу конгресменів як... Республіканську Партію США.
Вони зметикували, що просувати реформи в країні, можна лише виступаючи спільним фронтом, коли не кожен депутат просуває одну свою власну невеличку реформу, а в комплексі (от де вигулькує ідеологія та політекономія, які неможливі в політико-маркетингових проектах). Інтуїтивно ті, найперші, республіканці намацали модель, яка дозволяла їм скласти конкуренцію олігархічним колам. Ми уже знаємо, що політики можуть опиратись або на бізнес-кола (на спонсорів), або на широкі народні кола. Так от, республіканці зібрали докупи всіх, бажаючих робити реформи, проїхались по штатам, внесли корективи, додали чого не вистачало, і звели все це в один підсумковий документ. Це було першою в світі програмою партії в сучасному сенсі цього слова - затвердженою в 1856 р. Кожен кандидат від цієї партії отримував таким чином, можливість, просувати свою реформу - і в той же час, отримував партійний "дах", незалежний від "спонсора". Якщо на такого кандидата наїздили, то це уже була не його особиста проблема - а проблема всієї партії, яка вставала на захист свого.
"Утопити" політика, який замахнувся на прибутки олігарха, тепер уже було на порядок складніше.
І нарешті, у них з'явився лідер, який мав досвід, авторитет, умів говорити із людьми, і мав комплексне бачення майбутнього країни. Його звали Улісс Грант.
Це був кінець олігархічних рабовласницьких США.
І це той другий вихід із нинішньої ситуації в Україні. Наші партії повинні перестати бути транспортом для попадання людей в парламент. Вони повинні стати представниками відповідної частини народу - своїх виборців. В цих партіях кожен повинен мати "свою" сферу відповідальності, і "свою" реформу. Повинні бути місцеві осередки, які активно працюватимуть в міжвиборчий період і будуть збирати настрої людей, коригуючи і поповнюючи програму. На їх чолі не повинні стояти "локомотиви", які тягнуть за собою "вагони", в яких сидять "незалежні" депутати, готові в будь-який момент відчалити. Навпаки, вони мають складатись із якомога більше "вірних", "завзятих" і "активних", які бажають багато працювати, а їх мають очолювати люди, які мають як мінімум комплексне бачення майбутнього країни, а як максимум - амбіції попасти в історію. Думаєте, генерал Грант не мав таких амбіцій, а був "найманим менеджером", над яким стояли "колегіальні рішення"? Дзуськи. Ще й як мав, а політраду міг і по матушці послати - за що Генрі Адамс його називав "обмеженим солдафоном". Нарешті, ці партії повинні залучати до своїх лав молодь - бо лише сплав досвіду "старих" політиків і свіжого погляду "молодих" політиків здатен рухати реформи вперед.
Поки що єдина партія, яка це зрозуміла - "Батьківщина".
І насамкінець, я вчиню вопіюЩЩе порушення свого кодексу. Я буду нагло і відверто грати на амбіціях молоді.
Ви ж не хочете стати "одними із" політиків перехідної доби, правда? Ви хочете бути зірками. Ви хочете стати професійними політиками, а не стрибунцями по "партіям Дюверже". Ви хочете побачити свої портрети в підручниках історії. Може, навіть президентами чи прем'єр-міністрами.
Значить, маєте вирішити для себе зараз: вам ближчі батьки-засновники Республіканської Партії, чи численні, але безіменні, члени тодішньої "елітарно"-Демократичної Партії?
ПиСи: а ви знаєте, хто був першим ідеологом Республіканської Партії? Авраам Лінкольн. Ку-ку )))
Вячеслав Ільченко
вверх^ к полной версии понравилось! в evernote


Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.

Дневник Дозвольте говорити чесно. | Пани_М - Перемога за нами!!!! | Лента друзей Пани_М / Полная версия Добавить в друзья Страницы: раньше»