Это цитата сообщения Милиана_ Оригинальное сообщение
Сім чудес Вінницької області, Центральна Україна.(7 видео)
"Палац Потоцьких, пам'ятка архітектури XVIII (м. Тульчин)"
"Насьогодні ні для кого не є таємницею, що наші українські землі уподобав для себе знатний рід поляків Потоцьких. І в 1775- му, один із найзаможніших польських магнатів, граф Станіслав Щенсний Потоцький робить м. Тульчин своєю родовою резиденцією. І, звичайно ж, щоб сповна задовольнити власні амбіції та претензії на виняткову велич і славу, почав будувати палац, сказавши собі: “На цій Землі я знайду Рай!” В основу планування ансамблю в м. Тульчині була покладена схема, типова для палацо- паркового комплексу 2 пол. XVIII ст. Палац складався з головної двоповерхової будівлі з прикрашеним парадним під”їздом на десяти колонах із восьма пілястрами. Величезний 18- осьовий корпус з”єднувався напівкруглими галереями з великими флігелями. До складу ансамблю, окрім палацу, входили театр, манеж, стайні, турецька лазня, оранжереї, службові та житлові приміщення. Архітектором Потоцький обрав талановитого французького художника, хіміка та механіка Ла Круа, який закінчив будівництво у 1782- му. Споруда є однією з визначних пам”яток класицизму. На жаль, не все збереглося до сьогодні"
"Історико-культурний комплекс: «Буша» та Гайдамацький яр (V-XIX ст., Ямпільський та Чернівецький р-ни)"
"Найяскравішими для Буші є сторінки визвольної боротьби з шляхетським поневоленням. І їх не можна забувати. То були події кінця XVII ст. Пізніше про них напише Михайло Старицький у драмі «Оборона Буші» та повісті «Облога Буші». Тільки- но було підписано Переяславську угоду, Буша стала прикордонним містечком Брацлавського полку. Її фортеця напрочуд нагадувала Кам»янецький замок, тому й називали Бушу «Малим Кам’янцем». У листопаді 1654-го до Буші підійшло 60-ти тисячне військо на чолі з коронним обозним Стефаном Чарнецьким. Сили були нерівними. Бушанський загін очолив сотник Зависний та повстанець Гречка. Обох було вбито. Тоді, за переказами, командування гарнізоном прийняла на себе вдова сотника Мар’яна. Здаватися не хотів ніхто. Місто горіло. Проте, горді та волелюбні бушанці обрали смерть замість ганьби. Козаки і всі, хто міг, кидалися в останню рукопашну, жінки з дітьми йшли в палаючі хати. А ї Мар’яна, пригортаючи до грудей немовля, підпалила пороховий погріб і загинула з ворогами під уламками каміння. Із 16-ти тисяч козаків та мирних жителів в живих не залишилось нікого…На той час це були нечувані жертви. Зруйнування Буші повністю розв’язало руки шляхтичам. Переяславську угоду було забуто, і польське військо без перешкод увірвалося на Брацлавщину. У ті місяці між Дністром та Бугом було винищено 130 сіл та містечок…"
"Браїлівська скарбниця: Свято-Троїцький жіночий монастир XVIII ст. Української Православної Церкви, Музей П. І. Чайковського і графині Н. Ф. фон Мекк, пам'ятка архітектури ХІХст. (смт Браїлів, Жмеринський р-н)"
"Найдивовижніший роман у світі музики відносить людство до Браїлівського маєтку тепер уже Жмеринського району, що на Вінниччині. Ці загадкові стосунки належать великому російському композитору Петру Іллічу Чайковському та відомій меценатці Надії Філаретівні фон Мекк. Їх тринадцятирічний роман тривав лише у листах, вони ніколи не зустрічалися. Такою була спільна домовленість. На перший погляд, дві людини зовсім із різним способом життя. Вона, старша за Петра Ілліча на дев»ять років, маючи одинадцятеро дітей, браїлівські маєтки та мільйони, які залишив їй покійний чоловік. Та він - бідний консерваторський професор, який мав лише мрію творити вічність через музику. Але, саме палка любов до музики розрадила їх самотності. Надія Філаретівна мала хорошу музичну освіту, вишуканий смак та ліричну чуттєвість, яка допомогла їй ще задовго до всіх музичних знавців побачити в композиторові - невдасі генія, який стане в один ряд з найвидатнішими із найвидатніших. Вона повірила у Чайковського! В його музиці знаходила відгомін власних думок та почуттів"
"Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир XI ст. Української Православної Церкви (с. Лядова, Могилів-Подільський р-н)"
"Землі Могилівщини на довгі роки стали домівкою для кріпака графа Моркова, видатного російського художника Івана Тропініна. Дністровські каньйони надихали класиків світової літератури. Свою любов до краю змалював, серед інших, відомий поет Юліуш Словацький, присвятивши йому поему «Беньовський» та незавершений роман «Король Лядови». Не залишає сумнівів, що цією місциною милувався великий Микола Гоголь. Адже в останніх рядках твору «Тарас Бульба» з дивними подробицями описані краєвиди над Дністром, на яких ріс віковий дуб, що став символом палаючої України та відваги її синів. Через кілька десятиліть у цих місцях Михайло Старицький разом із Миколою Лисенком задумають ідею опери «Тарас Бульба»
"Історико-культурний центр духовності та злагоди: костьол Святого Флоріана XVI ст., Свято-Миколаївський чоловічий монастир XVIII - XIX ст., синагога XVI ст. (м. Шаргород)"
"Окрасою шаргородщини є іще одне диво: долина хрестів, яка носить біблійну назву «Осапатова», чи «Йосафатова долина»... В біблії зазначається, що з’явиться Йосафатова долина, де незабаром має відбутися «страшний суд» і там Бог судитиме всі народи звідусюди. За переказами, це місце знаходиться поблизу поселення Голичинці, яке близько тридцяти кілометрів від Шаргорода. Із вуст в уста переказують люди звістку про «страшний суд» на Йосафатовій долині, чи як її в народі ще називають: «Вдовиною долиною», або ж «Новим Ярусалимом». Поширюється чутка про те, що на цій «Долині» треба, щоб до наступу «страшного суду» обов’язково поставити сорок разів по сорок хрестів. Що всяке село неодмінно має поставити 1-4 хрести. І що всі села поставлять на тій »Долині» свої хрести за винятком трьох сіл, які не встигнуть цього зробити й за це вони всі три- попровалюються. «Мовчить Собор…Стоїть, думає свою одвічну думу. Про що вона?... Собори душ своїх бережіть…Собори душ…»
"Немирівське городище — Великі вали VII-VI ст. до н.е. (с. Сажки, Немирівський р-н)"
"Легенда про скіфське золото Немирівського городища у різні часи цікавила любителів чорної археології. Поки цьому не поклала край остання володарка всіх немирівських земель княгиня Марія Щербатова. Вона вперше запросила на розкопки наукову експедицію під керівництвом професора Гамченка. З часів тих розкопок минуло сто років. І тепер ми розуміємо, що вчений знайшов цінніше золота. Він розкопав залишки трипільської доби. Гамченко напише в одній із своїх праць: «Немирівське поселення є пам’яткою, що належить до розвинутого та пізнього Трипілля і представляє у Середньому Побужжі західну лінію розвитку цієї культури»
"Національний музей-садиба М.І. Пирогова (м.Вінниця)"
"До сімдесяти зір почав зраджувати великому лікарю. Яскравий світ зробився недоступним. Але треба жити. Він має дописати «Щоденник старого лікаря». Але, Пирогов-лікар Пирогову-хворому ставить страшний діагноз! Вирок був Пироговським- окончательно и обжалованию не подлежит- рак! Помираючий Пирогов поспішав. Йому було ніколи. Ще залишилось декілька годин життя і…прірва незавершених справ. Він зробився на диво легким. Іноді йому здавалося: ступи, відштовхнись сильніше і-…полетиш. Він ніби весь перетворився на думку і почуття, які поспішає залишити у слові. Біль залишається на папері. «Ой, скорее, скорее! Худо,худо!..Жизнь, ты с целью мне дана!..Что это было? Видение? Или след былого?»