Вячеслав Ільченко
Дозволю собі знову трохи доповнити Юлію Тимошенко.
Вся суперечка, грубо кажучи, зводиться до того, чим є газ - просто комерційним товаром, чи це якийсь особливий вид товару, який повинен продаватись по чітко обумовленим цінам. Адже "Нафтогаз" і "Укргазвидобування" всюди фактично оперує поняттям не збитків, а недоотриманого прибутку. Ось пруф:
http://economics.unian.ua/…/903213-ukrgazvidobuvannya-hoche…
Що таке недоотриманий прибуток (упущена вигода).
Уявімо, що у вас є товар кількістю k по ціні c. Ви його продали, і отримали прибуток P(k, c). А потім з'ясовується, що ви могли цей товар продати по ціні cX, і отримати прибуток P(k, cX) > P(k, c). Ось ця різниця P(k, cX) - P(k, c) і називається недоотриманим прибутком.
Зверніть увагу, повторюю, йдеться не про збиток, а про різницю між реальним ПРИБУТКОМ компанії, і тим прибутком, який теоретично могла отримати компанія від контракту по іншій ціні.
Так от, а тепер головна інтрига всієї тарифної опупеї.
Вимагати компенсації за недоотриманий прибуток можна (відповідно ст. 22 Цивільного кодекса України) можна за двох умов:
- доказано, що укладення кращого контракту було можливим (тобто, компанія реально могла отримати теоретично обрахований нею прибуток);
- при укладанні менш вигідного контракту було порушено права компанії.
Власне, за недоотриманий прибуток і саджали Юлію Тимошенко, тільки суд так і не зміг довести, що кращий контракт можна було укласти, а при укладанні "злоучинних коунтрагхдтів" були порушення. Тому й вигадували лабуду про "підроблені директиви", інакше довелось би відпустити Тимошенко ще в 2011 році, а то й взагалі закрити справу.
А тепер "успішний хід" повторюється, тільки в іншому ракурсі. Фактично "Нафтогаз" заявляє
- що може продавати газ на споті, і отримувати вищий прибуток, ніж отримує в Україні;
- що продаж газу в Україні порушує його права як продавця.
А тому в ціну він має право вписати компенсацію за недоотриманий прибуток, тобто, українці мають йому компенсовувати неможливість продати цей газ на спотовому ринку.
На практиці обидві тези не відповідають істині мінімум по двом причинам.
По-перше, "Нафтогаз" та "Укргазвидобування" є державними компаніями. Тому на них в повній мірі поширюється дія ст. 13 Конституції України, згідно якої надра України належать її народу.
По-друге, газ є стратегічним товаром. Так називається товар, на продаж якого накладаються обмеження, оскільки він є значущим для національної безпеки, а його експорт може нанести шкоду державі. Газ є 100% стратегічним товаром, оскільки експорт українського газу автоматично означає значне посилення економічної залежності України від імпортного газу, насамперед російського. Не кажучи вже про те, що від цього газу залежить виживання українських громадян.
Відтак:
- ані "Нафтогаз", ані "Укргазвидобування" не мають права продавати газ на спотовому ринку;
- продаж газу в Україні не порушує ніяких прав продавця, оскільки обидві компанії є всього тільки розпорядниками, а не власниками ресурсу, який належить народу України.
Що цікаво, в Росії є окреме розпорядження уряду, яке визначає перелік стратегічних товарів. Кому цікаво, тут перелік:
http://dic.academic.ru/dic.nsf/lower/18493
В Сполучених Штатах існує термін strategic trade (стратегічна угода) - там регламентується експорт взагалі. Пруф тут:
http://www.state.gov/strategictrade/overview/
А в Сингапурі, приклад реформ яких дуже люблять цитувати наші можновладці, існує окремий Strategic Goods Control Act, який - сюрприз! - регламентує порядок експорту та продажу взагалі стратегічних товарів.
http://statutes.agc.gov.sg/…/view.w3p;page=0;query=DocId%3A…
А у нас такого нема. Більше того, у нас реально ведеться пропаганда думки про те, що продавати за кордон стратегічні товари - вигідніше і доцільніше, ніж продавати їх вітчизняному споживачу.
Мені чисто для себе цікаво: наші "реформатори" дійсно беруть за взірець Сингапур? Чи все-таки бананові республіки, де все цінне женеться за "живий бакс", а населення повинно "затягати пояси"?
https://www.facebook.com/ashnar.lynx/posts/6378976...ef=notif¬if_t=notify_me