[показать]

Наш український народ — це дуже давня нація і живе він на цій святій землі уже багато тисяч років. А тому у людей виробилися за багато тисячоліть певні звички, традиції, писані й неписані закони, за якими відразу можна впізнати українця серед сотень інших націй і народностей. Тож ці риси характеру і поведінки стали національною ознакою. Що характерно для українців?

Це працелюбність, любов до праці, бажання вчитися, все мати і все вміти. І хоч одна людина всього вміти і всього зробити не може, та в гурті, в колективі — це можливо. Ось, наприклад, українці завжди любили землю, бо вона в нас родюча, що не посієш, те вродить. То як можна таку землю не любити? Тому працювали на землі, обробляли, вчилися сіяти, збирати. Стали землеробами та ще й дуже вправними.

[640x350]

А ще українці свободолюбний народ. Понад усе наші люди люблять волю, щоб їхній праці і життю ніхто не заважав. Бо сам народ миролюбний, цінує мир і спокій, ніколи не завойовував чужих земель, хоча сам страждав від набігів різних войовничих народів і змушений був проганяти ворогів зі своєї землі.

Наш народ — добрий, гостинний і щедрий. Українці дуже постраждали від голоду у тридцяті роки минулого століття. Тому завжди зустрічає друзів із хлібом-сіллю, підносить його на вишитому рушникові. Адже рушник — наш оберіг. Це вже стало нашою давньою традицією, звичаєм. Українці своїм обов’язком вважають нагодувати людину, яка зайшла до хати, дати напитися перехожому. Так повелося з давніх часів і дійшло до нас. Це говорить про високу культуру нашого народу.

[640x426]

Наш народ дуже майстерний. Він уміє багато чого робити, може здивувати людей витворами мистецтва. Адже чого тільки наші люди не вміють робити! А все тому, що з сивої давнини українці любили вчитися і були грамотними завжди. У кожній родині цінувалися знання, кожен прагнув знати якомога більше. Було обов’язковим, щоб діти вміли читати й писати. Люди добре знали, що дитину вчити треба змалку, бо: «Чого Івась не навчиться, того Іван знати не буде». Наші люди гончарі, можуть плести з лози меблі, ковалі... А жінки і вишивають, і плетуть, і прядуть. Українку по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.

[640x398]

Українці дуже поважають і цінують свою сім’ю, свою родину, народні звичаї та традиції. Із давніх часів повелося в українців так, що вони дуже поважають матір та батька, які дали їм життя. Навіть прислів’я таке є: «Хто матір зневажає, того бог карає». А в свою чергу матір та батько повинні привчати своїх дітей ще змалку до звичаїв, традицій та обрядів. Бо навіть є таке народне повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками. А вовкулака — це завжди понурий, незадоволений чоловік, який у день Святого Юрія перекидається на вовка і бігає по лісі з іншими звірами. Лише на день Святого Миколая він знову перетворюється на людину. Вовкулака, коли він у людській подобі, ніколи не ходить до церкви, з людьми не вітається і людських звичаїв не знає...

[588x480]

Українці — світлі душею люди, мов діти. Вони вміють бачити і творити красу. Тому серед них так багато поетів, співаків, художників, казкарів... А скільки є в нашого народу казок, повір’їв, легенд, дум, прислів’їв та приказок — на всі випадки життя! От, наприклад: «Із щастя та горя скувалася доля», «До свого роду — хоч через воду», «Чоловік у домі — голова, а жінка — душа». Українських сумних та веселих пісень не перелічити — це все світла, добра і щира душа мого народу.

Наша держава Україна — рідна ненька всього українського народу, який пустив глибоке коріння в її землю ще від роду людського, багато-багато тисяч років тому і досі живе тут, на своїй рідній землі.

[640x384]

Якщо ми будемо знати, якого ми роду, будемо вивчати своє коріння, то наша земля буде процвітати і ніколи не загине. Адже здавна в Україні знають про це, цінують родину, бережуть спогади про своїх працьовитих і героїчних предків, які дали життя українському роду людському.

З прадавніх віків українці люблять свою рідну землю, в якій лежить набагато більше їх родичів, ніж зараз живе на цій святій землі. Вони полягли за її волю і незалежність, за її самобутність і розквіт, за свою родину, за дітей і їхнє майбутнє. Це чиїсь родичі: твої, мої — наші рідні прадіди, які вірили у світле майбутнє своїх дітей, онуків, правнуків і боролись за нього, як уміли і могли.

[640x272]

Тому ми — молоде покоління, яке прийшло на цю землю жити сьогодні, повинні бути гідними нащадками наших предків, мусимо знати, берегти і примножувати все те, що заробили важкою працею, здобули у нелегкій боротьбі наші пращури. Це ті надзвичайно цікаві та багаті традиції, звичаї, які склалися за віки, і самобутню культуру та побут України, і нашу рідну українську мову, і волю та незалежність нашого народу.

Перед нами стоїть велике завдання — зберегти все те, що здобули наші предки, примножити славу України, зробити нашу державу квітучою, могутньою, славною, щоб виконати заповітну і високу мрію минулих поколінь нашого народу. І ми це можемо, адже живемо в чарівний час розквіту науки і техніки. А ще в нашому серці живе вічна мрія, велика любов, щира повага до всього того, що створено нашими працьовитими мрійниками, нашими дорогими предками. 

[568x480]

Це чудово, коли в сім’ї є братики й сестрички, є велика родина. Як кажуть в народі, де діток сім — там щастя всім. Завжди в українських родинах було багато дітей, тому що люди мали багато землі, на якій потрібно було працювати та добра наживати. У великих родинах завжди жили дружно, допомагали одне одному, заступалися за своїх братів і сестер, любили кожного. Тому і зростали не егоїстами, а добрими, чуйними, веселими і життєрадісними, а тому й були щасливі.

Та, на жаль, трапляються в родинах і сумні моменти, коли гинуть або помирають батьки, а діти залишаються сиротами. Це страшна трагедія для дітей. Та в дружній родині дітям не дадуть пропасти, бо родичі, які залишилися, зігріють сироту своєю ласкою і добротою, поділяться хлібом насущним, своєю любов’ю. І не раз ми бачимо, що таких діток доглядають і виховують бабуся з дідусем, чи тітонька зі швагром, чи дядько з дядиною, чи просто хресна мати чи хресний батько. Це здавна прийнято було в Україні, так воно ведеться і до сьогодні. Але як би добре не було дитині в тих сім’ях, та найдорожчими людьми у житті є тато і мама, своя сім’я, своя родина. Тож бережімо тепло материнського і батьківського дому, любімо і дорожімо тим, що маємо. А зараз давайте заспіваємо пісню про родину. Дай бог, щоб кожна дитина жила з татом і з мамою у великій, дружній та щасливій родині.

[604x403]

[640x480]

[604x403]

[604x469]

[640x426]

[640x480]

[640x480]

[640x444]

[640x426]

Родинне свято
[показать] [показать]