Михайло Грушевський очолював Центральну Раду , яка ухвалила Перший Універсал.
Перший Універсал Української Центральної Ради — перший державно-політичний акт, універсал Центральної Ради, що проголосив автономію України. 10 червня (23 червня за новим стилем) 1917р. УЦР оприлюднила свій Універсал. Його зачитав на Всеукраїнському військовому з'їзді В. Винниченко. Віднині, було сказано в Універсалі, "не розриваючиз державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям".
Універсали УЦР – акти законодавчого характеру вищого органу влади в Україні, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель у складі Російської держави у 1917-1918 рр.
В Універсалі наголошувалось, що Центральна Рада буде «творити новий лад вільної автономної України».
Прийняття Першого Універсалу змусило Тимчасовий уряд вислати до Києва свою делегацію в складі міністрів Терещенка та Церетелі. Пізніше до них приєднався міністр юстиції Керенський. З українського боку участь в переговорах брали: Михайло Грушевський, В. Винниченко, Симон Петлюра. Результатом стало визнання Центральної Ради крайовим органом управління в Україні.
Таким - з незвичним червоним фасадом - побачили Зимовий палац у Петрограді члени делегації Центральної Ради. У палацових кабінетах українці намагалися з'ясувати ставлення Тимчасового уряду до автономії України
Шовіністичні кола Росії були шоковані «нахабством» українців — Першим Універсалом. Тимчасовий уряд та преса наввипередки змагалися у звинуваченнях України у «зраді», «сепаратизмі», «прориві фронту» та інших смертних гріхах. 29 червня 1917 року до Києва прибула делегація Тимчасового уряду. Після двох днів дебатів було знайдено компроміс. Петроградські міністри погодилися, щоб Українська Центральна Рада виробила статут автономії України з умовою, що його буде подано на остаточне затвердження Всеросійських установчих зборів. Отже, було вироблено текст нового Універсалу, який мав бути оголошений одночасно з Декларацією Тимчасового уряду в один день.
У Петрограді відбулося бурхливе засідання Тимчасового уряду, на якому М. Терещенко й І. Церетелі звітували про свою поїздку до Києва. Більшість уряду все ж проголосувала за угоду з Україною. Текст угоди був телеграфований В. Винниченку 3 липня (16 липня за новим стилем). Телеграма підтверджувала повноваження Генерального Секретаріату як крайового уряду з розширенням його складу за рахунок представників меншин.
Причини проголошення:
відхилення урядом вимог делегації УЦР на чолі з В. Винниченком про надання Україні автономії;
ініціювання ІІ Військовим з’їздом проголошення автономії України без згоди Тимчасового уряду.
Основні положення І Універсалу:
проголошення автономії України;
УЦР ставала вищим державним органом влади в Україні до скликання Всенародних українських зборів;
заклик до населення створювати підпорядковані УЦР органи влади на місцях;
створення української державної скарбниці за рахунок спеціального податку з населення;
участь представників усіх національностей у державотворчих процесах в Україні;
необхідність розробки закону про землю, за яким право порядкувати землю належало б винятково народові України.
Наслідки:
фактичне перетворення ЦР на законодавчий орган;
створення першого українського уряду – Генерального Секретаріату (15 (28) червня 1917 р.), який складався з 8 секретарств (внутрішніх, продовольчих, військових, земельних, судових, міжнаціональних справ, фінансів, освіти); голова – В. Винниченко. До першого складу складу Генерального секретаріату увійшли представники 3-х партій – УСДРП, УПСР, УПСФ.
Володимир Винниченко урочисто оголосив Універсал на ІІ Всеукраїнському військовому з'їзді - в останній день його роботи. Це сталося в Троїцькому народному домі (нині - Національний театр оперети). Бурею оплесків зустріли присутні цей історичний документ.
Володимир Винниченко - голова Генерального Секретаріату Української Центральної Ради
"Хай буде Україна вільною, - проголосив він. - Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй Землі має право сам порядкувати своїм життям"
"Нова Рада" подала повний текст Універсалу у вівторок 13 червня - на першій шпальті.
"Раніше чи пізніше це повинно було статися, - прокоментувала газета. - Події останніх днів, а надто відповідь Тимчасового правительства на українські домагання, тільки прискорили, тільки дали привід до рішучого слова".
У Петрограді не на жарт перелякалися. Провідні тамтешні газети "Речь", "Новое Время", "День", "Биржевые Ведомости" докоряли Києву за "розбивання й розвіювання революційних сил", друкували численні погрози і закликали до суворої боротьби з українськими "притязаниями".
Але, як згадував Винниченко, Тимчасовий уряд "не пристав на їхні домагання", адже в разі військового втручання "на оборону Центральної Ради могли би рушити з фронту українські части, в тилу на захист її стала б велика більшість людності України".
28 червня до Києва з метою пошуку компромісу прибули міністри Тимчасового уряду: закордонних справ - Михайло Терещенко, пошти й телеграфу - Іраклій Церетелі. Трохи пізніше приїхав з фронту Олександр Керенський, який обіймав дві посади - військового та морського міністра, а також міністра юстиції.
Перемовини тривали три дня в Педагогічному музеї, де працювала Центральна Рада. Українську владу представляли Михайло Грушевський, Володимир Винниченко і Симон Петлюра. Переговори, за словами Винниченка, йшли "з недовіррям, з невільним пригадуванням минулого, а бажанням виговорити більше".
Пізнім вечором 30 червня сторони нарешті підписали угоду: Тимчасовий уряд визнає автономію України, натомість Київ більше не робить жодних кроків у цьому напрямку аж до скликання в Петрограді Всеросійських установчих зборів. На них буде остаточно вирішено питання про майбутній державоустрій Росії.
Вже за три дні - 3 липня - Винниченко одержав з Петрограда телеграму: Тимчасовий уряд проголосував за угоду з Україною. Як з'ясувалося потім, то було дуже бурхливе голосування. Воно призвело до політичної кризи в Петрограді, серії резонансних відставок і формування нового складу уряду.
Натомість українці добилися визнання Генерального секретаріату як свого крайового уряду. Петроград не заперечував проти "розроблення Центральною радою проекту національно-політичного статусу України у такому розумінні, в якому сама Рада буде вважати це відповідним інтересам краю". Але з умовою - статут автономної України мають затвердити Всеросійські установчі збори.
Тимчасовий уряд не погодився лише з українізацією війська: це порушить єдність управління армією (йшла Перша світова війна).
Хай там як, сталося головне: Україна фактично здобула автономію, якої не мала понад 200 років, і змусила Росію визнати цей факт. Перший крок до проголошення державної незалежності було зроблено.
