Батько Володимира походив з роду відомих цукрозаводчиків. Левко Платонович цікавився садівництвом та селекцією, мав активну громадянську позицію – був учасником руху народників, через що за часів імператора Олександра II був висланий до Східного Сибіру. Але там чоловік продовжував займатися садівництвом. До речі, саме завдяки його роботі багато жителів Сибіру вирощують деякі морозостійкі овочі. 

Після повернення із заслання подружжя оселилося у родинній садибі Платонів хутір (нині – Черкащина). Володимир був третьою дитиною у родині. Змалку хлопець любив садівництво, тому батько навчав його усьому, що сам знав. Володимир був здібний до науки – закінчив Київську гімназію та самотужки вступив на агрономічний факультет Київської політехніки. Його цікавила наукова робота, відкриття, все те, що може вплинути на розвиток садівництва.

Батько Володимира Левко Симиренко загинув при нез'ясованих обставинах 6 січня 1920 року. За рік до цього померли його брати Микола та Олексій. За однією з версій, Левка вбив чекіст. 

 

[показать]

З приходом радянської влади Помологічний розсадник, який створив Левко Симиренко, був націоналізований. Аби бодай якось зберегти роботу батька, Володимир звернувся до всіх можливих органів для того, щоб створити на його базі Мліївську садо-городню дослідну станцію. І йому це вдалося. Врешті, самого Симиренка-молодшого призначили її директором. 

Володимир горів ідеями розвитку садівництва, проводив досліди, знаходив нові шляхи та форми розвитку науки. Його вклад у помологію був неоціненним. Незабаром Симиренка запросили очолити Всесоюзний науково-дослідний інститут садівництва.

Володимир Львович розробив систему поділу інституту на станції і повномасштабний план розвитку галузі по всьому Радянському Союзу. 14 липня 1930 року на зборах Президії Академії сільськогосподарських наук під керівництвом Миколи Вавилова, цей план був схвалений. Тоді ще ніхто не знав, що цей план – підписаний вирок Володимиру Симиренку.

Тут у гру вступив «улюбленець Кремля», старий науковець Іван Мічурін. У місті Козлов Тамбовської області на базі свого розсадника він створив Інститут північного садівництва і став тягнути ковдру на себе. 

Спершу Мічурін звернувся до влади з ідеями, які просто сплагіатив у Симиренка. Сам пропонував речі, які були тотальною нісенітницею. Володимир Симиренко виступив з різкою критикою його нездійсненних планів: «Я з мічурінським методом не згоден, не визнають його й інші вчені. Іван Володимирович вважає, що можна, використавши схрещування, отримати гібриди і можна за допомогою виховання (методу ментора) змінити генетичні властивості гібридів. Я в це не вірю і вважаю, що це не метод, і такий погляд має більшість вчених як в нашій країні, так і за її межами», - заявив Володимир Львович на нараді садівників в Москві.

Після цього сам Мічурін і його прибічники почали писати доноси на «контрреволюційного діяча» Симиренка. І вони подіяли.

Вперше Симиренка заарештували одразу після Різдва – у ніч з 7 на 8 січня 1933 року. Володимира Левковича звинуватили у контрреволюційній діяльності, засудили до 10 років таборів. Врешті вирок пом’якшили та відправили Володимира у Херсонську виправно-трудову колонію №29, де той завідував місцевим городом.

У 1937 році Володимира Львовича звільнили з колонії «за чесну працю і високі показники діяльності». Але воля для Симиренка була надто короткою. Він хотів поїхати у Москву до свого старшого друга, іншого видатного науковця Миколи Вавілова, який відіграв важливу роль у його долі. Дістався московського вокзалу, де його заарештували вдруге і відправили на Луб'янку. Там у одній з камер Симиренко провів майже рік. Тортури, катування, допити…Врешті науковця заслали в місто Обоянь неподалік Курська. Він продовжував займатися садівництвом, висадив цілісінький сад… який став його живим пам‘ятником. Бо Симиренко все одно загрожував комусь. 2 вересня 1938 його засудили до розстрілу. Вбили його через кілька тижнів – 17 чи 18 числа. 

Володимир Симиренко був видатним науковцем та садівником. Це знали навіть за межами Радянського Союзу, тому реабілітували вченого вже у 1957. Він помер просто за те, що наважився запропонувати альтернативні шляхи розвитку садівництва, які йшли в розріз з думкою влади.

 

Вічна пам’ять талановитому майстру своєї справи.

 

Oleg Vyshniakov / Олег Вишняков

 

 Славетний родовід  Симиренків.

 

29 грудня 1891 року народився видатний український помолог (помологія - розділ агрономії, який займається вивченням сортів плодових і ягідних рослин, сортознавство) і селекціонер плодових культур в Україні, один із перших агроекологів та розробників дослідницької справи методології сучасного садівництва Володимир Левкович Симиренко (1891—1938), професор Київського політехнічного інституту, Уманського і Полтавського сільськогосподарських інститутів. Автор численних наукових і науково-популярних праць і статей з помології. Після Першої світової війни й революції був реконструктором садівництва в Україні; в його розсадниках було близько 40 000 гібридів овочевих дерев і ягідних кущів (1928). Організував низку середніх і вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів садівництва, редагував садівничі журнали.

У своїх працях Симиренко підкреслював, що садівництво треба розвивати насамперед на основі місцевих сортів, у другу чергу — на акліматизації привізних, а далі вже на розведенні нових різновидів. У цьому та у поглядах на спадковість він розходився з офіційним в СРСР вченням і практикою російського генетика Івана Мічуріна. 

 

Син відомого українського вченого-помолога, селекціонера-плодовода Левко Симиренко, онук українського промисловця-цукрозаводчика і садівника - Платона Симиренка, правнук одного одного з перших в Україні підприємців-цукрозаводників Федіра Степанович Симиренко. Їх дядьком був визначний меценат української культури Василь Симиренко, серед української громади відомий як «Великий Хорс».

«За родинним переказом, Симиренки походять з козацького роду Семиренків, тобто Семируких, від старовинного слова «ренка» – рука, - як пише про це журналіст Олександр Голобородько. - Родовід ведеться від Степана Симиренка, який понад 20 років козакував на Січі, а згодом чумакував: помер він у кінці 18-го століття. Його сина Федора (1790-1867) записали у кріпаки. Спільно зі своїм тестем Яхненком Федір орендував, а згодом будував млини над річкою Вільшанкою біля рідного Платонового хутора (між м. Городищем та с. Млієвом, що на Черкащині), викупив себе і двох синів з кріпацтва. З часом став одним із перших українських підприємців-цукрозаводників. Разом зі свояками Яхненками заснував знамениту фірму «Брати Яхненки і Симиренко». Фірма спорудила перший в Російській імперії механічний пісково-рафінадний завод, машинобудівний завод по обслуговуванню цукроварень, перші пароплави на Дніпрі – «Українець» та «Ярослав». 

[показать]

Левко Симиренко, батько Володимира, був убитий на Різдвяні свята  у 1920 році у своєму будинку у Млієві агентом ВЧК. За загадкових обставин загинули в 1919 році і двоє молодших братів Левко Платоновича - Микола і Олексій, які жили в Києві. 

Левко Симиренко з дітьми. Зліва направо: Платон, Володимир, Тетяна.

Після закінчення (1915) сільськогосодарського факультету Київського політехнічного інституту Володимир працював у відділі садівництва Міністерства земельних справ. З 1920 очолив секцію садівництва та городництва Всеукраїнського сільськогосподарського комітету. За його пропозицією на базі створеного батьком помологічного розплідника було засновано Мліївську садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розсадник України. Директором цих установ призначили В.Симиренка (1921–1930). У 20-30 роки В.Л. Симиренко заклав підвалини наукового, виробничого та промислового вирощування плодових та ягідних культур. Все це відбито в його фундаментальних працях «Садовий розсадник» (1929),  «Плодові асортименти» (1930) та ін. Продовженням діяльності вченого став організований ним 1930 р. Всесоюзний науково-дослідний інститут плодового та ягідного господарства у Китаєві (передмістя Києва; нині Український науково-дослідний інститут садівництва). Він закладає та організаційно завершує «Помологічну книгу України», веде велику педагогічну роботу у вузах, виховує сотні фахівців. 

Все це слугувало визнанню України як центру помологічної науки, що було дуже не до душі прихильникам «улюбленця Кремля» Мічуріна. Вони наполягали на офіційному визнанні методів Мічуріна з селекції плодових та ягідних культур як беззастережно правильних і таких, що не підлягають обговоренню. Володимир Левкович не міг погодитись з таким рішенням, оскільки на нараді грубо порушувались основні принципи науково-методологічної роботи: один певний метод у селекції проголошувався єдино правильним, тим самим унеможливлювався пошук нових шляхів у виведенні сортів. Однак Симиренка не міг ні підтримати, ні захистити навіть сам Вавилов, бо на той час і сам був у немилості офіційної влади.  

1933 року заарештований і ув'язнений за участь у «антирадянській шкідницькій організації». Ось фрагмент спогадів дочки вченого Тетяни Володимирівни: «Мого батька арештували 7-го січня 1933 року. Всю ніч чинили трус у домі і палили в каміні наш родинний архів. Горіли козацькі грамоти, листування, малюнки Шевченка і грамоти про премії з виставок, присуджені Левку Платоновичу за матеріали з мліївського розсадника. Тата забрали о 2-й годині, а о 4-ій сказали нам звільнити дім. Трамваї ще не ходили, і ми вирушили з Китаєва пішки до бабуні на Львівську: мама, я, мій 16-тимісячний брат Олесь і його няня. ...Тато чекав на виконання вироку у камері смертників. Маму раз у раз знаходили сусіди чи знайомі на вулиці зомлілу від переживань і голоду й приносили додому». А після останнього арешту «мама могла працювати лише на дуже низькооплачуваних роботах і то лише під дівочим прізвищем, але навіть зі своєї жебрацької зарплати мусила щомісяця платити НКВС 25 карбованців за «политическое перевоспитание» свого чоловіка».

Як пізніше справедливо написав симиренкознавець, вчений Петро Вольвач, В.Л. Симиренка звинуватили не у протидії мічурінській псевдонауці і не у теоретичних розбіжностях з Мічуріним щодо методів селекції. На той час він виявився ідеальною постаттю для створення з нього «керівника злочинної шкідницької антирадянської організації». За цією справою у 1933 році проходили тисячі учених агрономів, ветеринарів, інженерів та простих колгоспників». Грандіозний удар Сталіна по сільськогосподарській науці було передусім завдано по великій житниці Європи - Україні.

Олександр Голобородько розповідає про останні роки чудового українського вченого, представника славної династії Симиренок: «Після 10-місячного утримання професора Симиренка у київській в'язниці, смертний вирок йому замінюють на 10 років ув'язнення для використання за фахом і переводять до Херсонської виправно-трудової колонії. Тут він провів більше трьох років. Звертався до прокуратури про помилування. Нарешті напередодні нового 1937 року його достроково звільняють і водночас, наперекір логіці, надсилають депешу про його новий арешт. Попереджений про це начальником колонії, він, провідавши своїх рідних, поспішає до Москви, певно, сподіваючись на підтримку та допомогу академіка М.І. Вавилова та інших авторитетних учених. Та у Москві, на Курському вокзалі, його знову заарештовують... Майже вісім місяців тривало нове слідство. Складу злочину не було виявлено. Здавалось би, небезпека позаду – Володимира Левковича передають у розпорядження тресту «Держплодорозсадник», йому надають можливість працювати агрономом в Обоянському розсаднику у Курській області. Та навесні 1938 року – третій арешт та ув'язнення. Володимира Львовича знову звинувачують в антирадянській, шкідницькій діяльності. Вченого вдруге засуджують до розстрілу. Вирок виконано у ніч з 17 на 18 вересня 1938 року» 

І дружині вченого Марії Демидівні, і його дітям, вдалося врятуватися і втекти із радянського сталінського пекла. Після довгих випробувань вони нарешті дісталися до каналу. Про долю дітей розповідає Олександр Голобородько: «За океаном Тетяна Володимирівна закінчила університет. За освітою була політологом, працювала в урядових структурах, чимало сил віддавала українським справам, наполегливо опікувалася українським шкільництвом у Північній Америці. Олесь Володимирович теж здобув вищу освіту, став відомим вченим-соціологом, професором кількох університетів, автором наукових праць з питань суспільствознавства, суспільної структури, етнічних та національних громад». 

Незважаючи на страшні й жорстокі випробування, яким 20 століття піддало Україну і її народ, її талант невичерпний; династія Симиренок виявилася незнищенною і продовжує жити всупереч усьому. Такий шлях всієї України.

На місце батьків встають діти.

А могилою їхнього батька вважається урочище «Солянка» в міській зоні Курська.