Послухайте, яка гарна українська мова була в кубанських козаків на початку 90-их. Особливо примітними є останні 30 секунд.

Це справді важливо розуміти: що внаслідок сталінської спецоперації (ще одної "гібридної війни"!), яку ми сьогодні поетично називаємо "Голодомор", Україна втратила не тільки мільйони мешканців, а й частину території (Стародубщину в нас Росія відгризла ще раніше, і от її-то точно ще треба буде повертати!). А Кубань усі 1920-ті ще вважалась "адміністративно спірною територією" і була між УСРР і ррфср предметом нескінченних "міждержавних" торгів і переговорів, - і Скрипник із Шумським тримали окрему статтю в бюджеті на "культурне шефство над Кубанню" (читайте Докію Гуменну, то взагалі "дівчинка-щоденник" була!)). А 1933-го на Кубані перемогла "русская весна" (с) - і звідтоді ніхто про її "входження в УРСР" більше не затинався, тільки аж за "перестройки" вже своїх пісень зі сцени співати дозволили (Маруся-раз-два-три, ну да...).

Тому, коли таваріщі чекісти кричать сьогодні, що в нас "гражданская война" - вони з нас відкрито ГЛУЗУЮТЬ. Тролять і ржуть - від того, що їхні "віджаті" в 3-4-му поколінні підданці, внуки й правнуки репресованих "петлюровцев и бандеровцев" - громадяни рф з українськими прізвищами - вбивають на Донбасі своїх, по факту, єдинокровних братів, і самі лягають там перегноєм у землю предків. Чим не "адіннарот", хахаха?((( (такий типовий "чекістський юморок", Сталін такі "шуткі" дуже любив!).

Ан нєт - не "адіннарод". Промашечка вишла, гаспада-таваріщі чекісти. Бо навіть ваш учитель Гітлер знав (здогадувався!), що Blut und Boden (кров і земля) - РІЗНІ речі. Але про це вже якось іншим разом."

Фрагмент фільму режисера Валентина Сперкача. "Кубанські козаки", Студія "Україна-Світ", 1992 рік.

ДЖЕРЕЛО