Зруйнувавши Запорожську Січ, Єкатєріна-ІІ обізвала “новороссієй” землі Запорожжя. Запорожжя — це первісна назва з часів Запорожської Січі, чи московізм? Яку форму назви використовувати вірно й доречно? Запорожжя — бо за Дніпровими Порогами. Це перше перевірочне правило в питанні Запорожжя чи Запоріжжя. Але насправді, за сучасними нормами української мови однаково вірним є використання як козацьких назв Запорожжя, Запорожська Січ, Запорожський край, так і сучасних Запоріжжя та Запорізька Січ, Запорізька область.
Після знищення Запорожської Січі у 1775 році кацапськими окупантами назву “Запорожжя” було штучно виведено з користування, а землі запорожців, які Россійская Імпєрія захопила наприкінці XVII – XVIII століть (Запорожжя, європейські володіння Кримського ханства, турецький Єдісан або Ханська Україна), шльондра-цариця Єкатєріна Вторая обізвала терміном “новороссія”. В совєтські часи згадки про Запорожську Січ були дозволені, назва також повернулась в зв’язку з будівництвом Совєтами великого промислового міста з обох боків Хортиці на козацьких землях. Але позаяк россійсько-імперська назва вже існуючого на цих землях містечка Алєксандровск для Совєтів була неприйнятною, то згадали про Запорожжя. Та за змоскаленими правилами українського правопису назва трішки змінилась і відома тепер нам як Запоріжжя.
Особисто я волію принципово використовувати первісні, з часів запорожців, назви: Запорожжя, Запорожська Січ. Хоча б тому, що Запорожжя так здавна звали запорожські козаки, і хоча б тому, що кацапські окупанти заборонили назву “Запорожжя” і натомість південь України було обізвано “новороссія”. Саме через це принципово з початком війни завжди кажу й пишу Запорожжя!
Запорожжя! Так завжди називали мої Бабуся і Дідусь 1913 року народження — як в часи їх дитинства називали, так і вони все життя називали: “Їдемо у Запорожжя”, “Сестра дідова Катерина у місті Запорожжя мешкає”, “Катерина запорожська листівку надіслала, з Різдвом вітає”, “У старовину козаки запорожські були, Запорожську Січ заснували за порогами на Хортиці, тому край наш Запорожжям зветься”. І головне: “Запорожська Січ — Матір! Великий Луг — Батько! Лукомор’я — вольниця козака!” Тобто, з дитинства я знав, що народився на Запорожжі, що це славетний край козаків запорожських, а місто Запорожжя так зветься, бо за порогами стоїть. А Лукомор’я це не те що там у саші пушкіна з русалкою, а мій рідний степ між луками й морем, між Великим Лугом та Озівським морем.
[700x540]
Так, я постійно, з дитинства, вивчаю Історію. Ще в ранньому дитинстві у місті Запорожжя зовсім випадково потрапили з Мамою у вир якоїсь ходи з прапорами України — це була хода до 500-річчя Запорожської Січі та Запорожського Козацтва. До нас раптом підійшов кремезної постаті такий, могутній дід у вишиванці й синіх шароварах з широким шкіряним поясом, зі справжніми козацькими довгим сивим чубом і з великими сивими вусами та й промовив гучним таким, як у казкаря, голосом: — О, який козак у вас росте! Ось нате вам почитати історичні знання про наш рідний Запорожський край! Щоби виріс цей козак з любов’ю у серці до рідної Неньки України та до Запорожжя! Від несподіванки ми з Мамою отетеріли. Я з цікавістю зблизька розглядав справжнього запорожського козака! — Та він ще малий таке читати, — зауважила Мамо. — А читати вмієш, козаче? — Так… З трьох років… — Молодець! Справжній джура! Писарем будеш! Тримай, підростеш трішки і вивчиш історію рідного краю! І всунув мені у руки дві книжки — Яківа Новицького, Дмитра Яворницького та газету “Запорожська Січ 500 років”! Ми з Мамою і оком моргнути не встигли чи бодай що й сказати! — Дитино! Люби всім серцем Запорожжя і Україну! — гучно мовив старий козак та й пішов собі, весело посміхаючись. Обличчя цього діда з козацькими вусами я запам’ятав на все життя, позаяк вперше бачив справжнього запорожського козака! І з тих пір завжди кажу Запорожжя, а не Запоріжжя, бо потім я ту газету і ті книжки зачитав буквально до дірок! Все ще зберігаю!
[640x518]
Так, завдяки моїм Бабусям та Дідусеві, завдяки цьому невідомому але справжньому запорожському козаку назавжди в моєму серці закарбувалась любов до рідного Запорожжя, до рідної України і до історії… Тому я всім серцем люблю рідну Україну, рідне Запорожжя.
Запорожжя… Наді мною всі навколо сміються — і Українці і вороги з покручів та кацапів. Сміються тому, що кажу й пишу Запорожжя, Запорожська Січ, пишу Українці з великої літери… Я намагаюсь зберегти й відродити справжні українські назви, які споконвіку були до тотальної кацапсько-совєтської окупації. І якщо мої Бабусі та Дідусі з дитинства свого звикли казати Запорожжя, а не Запоріжжя, Бердянка, а не Бєрдянск, Дніпро, а не Днєпр, Озів, а не Азов — то і я так буду казати. Бо так було і має бути. Я намагаюсь також не лише свого не цуратись, але й чужого навчатись. Чудовим прикладом поваги до власного та інших народів є приклад Іспанців — в іспанські мові назви всіх національностей пишуться виключно з великої літери: Іспанці, Каталанці, Французи, Німці, Українці. Вивчаючи трішки для себе іспанську мову, мені вельми сподобалось таке шанобливе звернення до інших націй. А чом би й ні? В першу чергу, це повага до власної нації! Як же чудово написати: “Українці, повставáйте! Свою Волю собі повертáйте! За країну, і за Волю Всі повстáнемо, браття, до бою!”
Так, у деяких випадках такі слова як Воля, Нація, Незалежність, Держава, Соборна Україна — теж варто все ж писати з великої літери. А ще з великої літери я завжди пишу Мамо, Тато, Бабуся і Дідусь. Бо так треба. Адже і Мамо і Україно — це найсвятіше… Чи не так?..
А щодо Запорожжя чи Запоріжжя? Пишіть як Вам зручніше. Обидва варіянти є вірними. Просто знайте, що на заміну Запорожжя прийшла “новороссія”. Тому вирішуйте самостійно, Запоріжжя, чи Запорожжя.
Вчить історію. Любіть всім серцем Україну! А серце підкаже, як буде вірно…
© Dmytro Dzŭba Tokmak, Zaporožžya, UKRAЇNA 2017.VI.30 © «Порохівниця»