Четвертий рік "окопної" війни - як і за що воюємо?

[показать]

Віталію 24 роки, три роки він вже на війні.

Говорить, що в пам'яті все виглядає одним моментом, але найчастіше згадується Савур-Могила, Невельське…

До 2015 року рідні не знали, що він на війні. Потім довелося зізнатися - говорив з мамою телефоном і почався обстріл, не встиг вибити, мама почула вибухи.

Для нього зараз немає чогось складного на війні. Каже, що спокійно уявляє себе в цивільному житті, але не поспішає до нього повертатися.

ПРО НАЙСТРАШНІШЕ:

Найстрашніше на війні - «Град», «Смерч». «Найвеселіше» - це «Смерч». «Град», - він швидкий і різкий, а «Смерч» - дуже сильно затягує час.

«Град» прилітає дуже швидко.

Хоч його і більше, 40 штук. Але коли «Смерч» лупить, відчуття вибуху значно більше. Я «Смерч» застав під Дебальцевим в 2014. Ще 152 калібр «веселий».

Зараз його часто використовують по всьому фронту, хоча він і заборонений давним-давно.

ЗА ЩО ВОЮЮТЬ:

Спочатку воювали за Донбас.

Але зараз всі розуміють, що це не справа армії. Це політика.

Ми готові йти вперед, лише б наказ дали.

Але якби противнику дали наказ - триматися до останнього, може, довелося б і страшно. Кожна людина боїться. Сєпари теж бояться.

ЩО ДОПОМАГАЄ У ВІЙНІ «НА ОДНОМУ МІСЦІ»:

Ми знаємо, як в них, приблизно. Вони знають, як в нас, приблизно. Це все розвідка, безпілотники.

З приводу розвідданих - безпілотники саме то. Який зміст запускати живу силу у розвідку, якщо вона може не повернутися? Безпілотник теж може не повернутися. Але це залізяччя.

Тепловізори є на кожній позиції. Вони в нас хороші. Після розведення сторін відстань збільшилась, але ми помічаємо їх далеко.

От зараз «зельонка» почалась, стане «цікавіше», будуть лазити. Хоча, ми тут достатньо довго стоїмо, щоб ДРГ находилися і вивчили, де в нас що.

ПРО ЗНАЙОМИХ З ТОГО БОКУ:

В мене були знайомі до війни, з Донбасу.

З одним в гуртожитку жили в одній кімнаті. В 2015 році переписувався з ним, він був за ДНР.

На фотках - з автоматом, в «Горці» (військова форма, яку носять переважно бойовики невизнаних республік та російські військові), за Новоросію, серйозний пацан.

Я йому написав: «За кого ж ти воюєш? Присягу ж Україні давав…»

Він відписав, що так вийшло… без конкретного пояснення.

Зараз він не відписує на мої повідомлення. Та я вже й не пишу.

Ще був один, на початку 2015 в нього батька вбило, не знаю чи «свої», чи хто. Маму відправив в Полтавську область.

А сам залишився там, в Луганській області. Не за ЛНР, просто живе там. Говорив, що пропонували йти до бойовиків. Відмовився.

ПРО УКРАЇНСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА ПЕРЕДОВІЙ:

Телевізор в нас ловить тільки два українських канали - «5 канал» і «1+1». Якось антена згоріла, то тиждень довелося дивитися одну «Новоросію». Захарченко там розпинається про страшних каратєлєй. На другий день вже не витримували того дивитися.

ПРО СКЛАДНІСТЬ В АРМІЇ:

Зараз в армії немає нічого складного. Морально, хіба, трохи - набридло довго на одному місці сидіти.

Через півмісяця з'являється відчуття безпеки. На сусідні позиції вже ходимо без броніків. Це погано. Потрібні ротації. Не так би звикали до одного й того ж.

Військові тепер небагатослівні.

Через півгодини розмови, Віталій запитав:

«Ну що там, все? Будемо зав'язувати?».

Він знає свою справу. І не вважає її надто особливою, щоб про неї розповідати зворушливі історії. Він - воїн, боєць. Єдине, що йому хочеться - завершити війну перемогою української армії.

Текст: Дар'я Бура (Daria Bura)
Фото та відео: Юрій Мордвінов
Монтаж: Денис Іванов

Для проекту "Повернись живим"

[показать]