Лаврін Капуста: отаман "ангелів смерті"
24-04-2017 09:17
к комментариям - к полной версии
- понравилось!
Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
Лаврін Капуста: отаман "ангелів смерті".
[750x]
У багатьох дослідженнях періоду національно-визвольної війни українського народу 1648 –1654 років зазначається, що у цей час козацька розвідка Богдана Хмельницького була однією з найефективніших у тогочасній Європі.
У той же час документальних свідчень функціонування в Україні у зазначений період окремого розвідувального відомства не виявлено. Натомість у хроніці часів козаччини є письмові згадки про розвідувальну діяльність, що сприяла втіленню стратегічних планів, та ієрархію осіб, які брали участь в організації цієї справи. У цій ієрархії особливе місце посідає гадяцький полковник Лаврін Капуста.
[400x]
Про дату народження та молоді роки майбутнього очільника козацької розвідки достовірної інформації немає, як і про обставини його призначення на цю відповідальну утаємничену посаду. Зрештою, правильніше слід говорити не про призначення на посаду, а про довіру гетьмана виконувати при ньому особливі функції. У одному з досліджень зазначається, що Лаврін Капуста став “очима і вухами” Богдана Хмельницького, прийшовши на зміну Максиму Кривоносу. Той нібито якось зауважив, що йому ліпше шаблею в бою махати і полком командувати, ніж займатися розбиранням перехоплених листів, перевіркою різноманітних відомостей і чуток, засиланням у стан супротивника надійних гінців. При цьому порекомендував на своє місце сотника Лавріна Капусту, який “з молодих та ранніх”, “знає стільки мов, скільки й сам Богдан”, “бував з гетьманом ще у Франції”. Мабуть, малася на увазі участь козаків на прохання французького короля у битві під Дюнкерком.
[750x]
Відомо, що у 40-х роках XVII століття Лаврін Капуста перебував у Запорозькій Січі, у квітні 1648 року брав участь у повстанні реєстрових козаків у Кам’яному Затоні, разом з якими приєднався до української армії під проводом Богдана Хмельницького. Пізніше був учасником Жовтоводської, Корсунської та Пилявецької битв. У листопаді 1648 року він за наказом гетьмана здійснив на чолі окремого корпусу похід на Городок і Перемишль. Є неодноразові згадування про нього як гадяцького полковника. А в лютому 1649 року Б. Хмельницький призначив його суботівським городовим отаманом. Саме так зазначається в історичних документах. Це свідчило про особливу довіру. У Суботові знаходився родовий маєток гетьмана. І хоч ні за розмірами, ні за кількістю жителів цей хутір до статусу міста аж ніяк не дотягував, і тут цілком вистачило б і сотника, Б. Хмельницький все ж робить полковника Л. Капусту городовим отаманом, підносячи тим самим його вагу серед свого оточення.
[750x]
Завдяки такому наближенню до себе відданого і перевіреного в екстремальних ситуаціях козацького полковника Богдан Хмельницький зміг неодноразово убезпечитися від неодноразових підступних намірів ворогів отруїти або вбити його. Справа в тому, що Лаврін Капуста одночасно займався як розвідувальною, так і контррозвідувальною роботою. Перебуваючи у Суботові, він перший звернув увагу на підозрілу поведінку дружини Б.Хмельницького Мотрони, а згодом отримав і докази тому. У перехоплених листах, які за дорученням польських магнатів писав їй Чаплинський, давалася вказівка отруїти чоловіка, за це призначалася велика винагорода. Мотрона була заарештована і після допитів зізналася у зраді.
[750x]
Завдяки добре налагодженій своєрідній службі внутрішньої безпеки у травні 1649 року вдалося запобігти замаху на гетьмана, організованого польським шпигуном Яковом Смяровським. Поляки, дізнавшись що в оточенні гетьмана є незадоволені, завербували цього православного шляхтича, який був колишнім підстаростою Черкаським. Знаючи про це, поляки доручили йому організувати вбивство Хмельницького. Він отримав 50 бланків-привілеїв на шляхетство, куди потрібно було лишень вписати прізвища, і зумів підкупити чотирьох козацьких старшин. Але спроба завербувати п’ятого стала фатальною: змову викрили, під час обшуку у Смяровського знайшли оті бланки-привілеї, і прямо на старшинській раді йому винесли смертний вирок. Пізніше, у 1650 та 1652 роках, козацькій контррозвідці вдалося розкрити кілька спроб підготовки убивства керівника Української держави, у 1653 році – зірвати таємні антигетьманські інтриги окремих старшин, у листопаді цього ж року – підготовку змови полковника М. Федоровича проти Б. Хмельницького.
І все ж основними завданнями для Л. Капусти були організація і проведення розвідувальної діяльності. Кожен крок узгоджувався безпосередньо з Богданом Хмельницьким, який, за свідченням джерел, здійснював загальне керівництво розвідкою і лише до нього надходила вся найважливіша інформація військового чи політичного змісту. Напевно у складі Генеральної канцелярії працювали особи, причетні до розвідувальної служби, однак вони підлягали не генеральному писарю, а гетьманові. У найважливіших випадках він сам приймав розвідників, інструктував їх перед відправкою у стан супротивника і потім вислуховував від них звіти. Але, звісно ж, він не міг сам всього охопити, тому вирішення багатьох таємних справ покладав на таких близьких помічників, як Лаврін Капуста.
[400x]
Не виключено, що саме за участю Л. Капусти з кінця 1650 до літа 1651 року була проведена одна з наймасштабніших у тогочасній Європі розвідувальних операцій з направлення у Польщу й Галичину близько двох тисяч осіб із завданням збирати відомості різноманітного характеру, проведення диверсійних актів та підготовки повстань. Характерно, що їхня діяльність носила не стихійний характер, а спрямовувалася на місцях резидентами. Добувати відомості військового характеру були зобов’язані полкові й навіть сотенні структури державної влади. Чимало бійців тогочасного таємного фронту за своїм соціальним статусом належали до шляхти, обіймали офіцерські посади, що давало їм змогу добувати особливо цінну інформацію. Основне ж ядро розвідувальної системи складали козаки, саме вони мали змогу збирати політичну інформацію під час місій до Польщі, Литви, Московії, Швеції, Османської імперії, Кримського ханства. Важливу роль в залаштункових справах відігравали православні священики та ченці. Серед розвідників були й представники незаможних верств населення: утікачі, жебраки, вуличні артисти.
Б. Хмельницький застосовував силу лише тоді, коли вже хитрість виявляла безсилля. Так, у вересні 1648 року, коли 100-тисячне українське військо стояло під Пилявцями (неподалік нинішнього Старокостянтинова), гетьман провів ефективну дезінформаційну операцію. Про участь у її розробці Лавріна Капусти даних немає, хоч він тоді вже перебував у оточенні Б.Хмельницького і брав активну участь у битві. У той час козаки очікували підходу союзників – татарського загону – і бойових дій проти поляків, яких було понад 140 тисяч, не розпочинали. Прийшло ж усього 4 тисячі кримчаків. Після певних роздумів Хмельницький підіслав до шляхтичів священика із завданням “правдиво” розповісти, що прибуло 40-тисячне татарське військо. У результаті в польському стані почали панікувати, а коли розпочалася битва, ворог не втримався й кинувся тікати. У порожньому таборі шляхти козаки заволоділи багатими трофеями – усією артилерією та військовим обозом.
[400x]
Іншого разу, під час взяття Бердичева у 1652 році, козаки також вдалися до хитрості. Тоді польський гарнізон у складі близько 7 тисяч жовнірів сховався за мурами добре укріпленої монастирської фортеці. До того ж поляки мали перевагу в артилерії: 56 гармат проти 12 у козаків і 8 тисяч війська. У цій ситуації було вирішено на штурм не йти, а послати до міста свого роду розвідника-диверсанта зі спеціальним завданням. Нібито цю операцію розробляв сам Лаврін Капуста. Він відшукав одного з козаків зі знанням польської мови, який втратив вухо у давньому бою. Йому роздряпали рану до крові, перев’язали, перевдягнули в мундир польського мушкетера та інсценували нібито його втечу з полону. Поляки відчинили браму і впустили втікача, який згодом досить “правдоподібно” розповів про своє перебування у полоні, про катування і про те, як йому вдалося приспати пильність охоронців і вирватися на волю. На доказ він постійно бідкався за своїм відрізаним вухом і поривався помститися кривдникам. Поляки йому повірили. Скориставшись цим, козак в одну з ночей відчинив ворота і впустив у фортецю військо Б. Хмельницького, яке за кілька годин захопило місто.
Майже схожа ситуація була і під час облоги Житомира. Тоді в добре укріпленій фортеці, яка височіла на Замковій горі, засіло більше тисячі піших і кінних поляків. Лаврін Капуста запропонував Б. Хмельницькому авантюрну, на перший погляд, ідею: викрасти з фортеці польського воєводу і в обмін на обіцянку зберегти йому життя змусити поляків здатися. Вночі за мури пробралися троє відчайдухів і почали полювання на воєводу. Однак це була непроста затія, і її реалізувати не вдалося. Зате козаки змогли обеззброїти варту біля брами і відчинити її, чим одразу скористалися козацькі загони, що чатували поряд наготові. У результаті фортецю вдалося взяти практично без втрат.
Богдан Хмельницький умів помічати й цінувати обдарованих полковників у своєму оточенні і вміло їх використовувати в інтересах Української держави. Коли він зрозумів, що Лаврін Капуста на своєму посту досяг неабияких здобутків, став масштабно мислити, добре розбиратися в заплутаних хитросплетіннях міжнародної політики і при цьому давати слушні поради, вміти аргументовано переконувати інших на козацьких радах, він вирішив спробувати його використати в дещо іншій сфері таємної дипломатії. У 1654 році гетьман, розуміючи, що самотужки Україні важко протистояти зазіханням Польщі і Кримського ханства на свої території, все більше звертає погляд на Московське царство як можливого союзника у справі захисту православних християн. Він прагне переконати московський уряд у необхідності спільних дій, якнайшвидшому перекиненні своїх полків на терени козацької України, щоб рішучими зусиллями не допустити об’єднання кримської та польської армій.
На чолі одного з посольств він посилає до Москви Лавріна Капусту, який у травні 1653 року брав участь у Земському соборі, а 4 жовтня того ж року мав зустріч з царем Олексієм Михайловичем. У листі від гетьмана, який озвучив козацький посланець, зазначалося, що “…король с войсками своими на Украину идет. И они, не хотя монастырей и церквей Божиих и християн в мучительство выдать, бьют челом, чтоб государь его пожаловал, войска свои вскоре послать к ним велел”.
З цього часу Б. Хмельницькому чи не вперше за роки національно-визвольної війни доводиться ґрунтовно зайнятися організацією збору військово-політичної інформації про Кримське ханство уже як потенційного противника України. Оскільки протягом квітня-червня 1654 року не вдалося запобігти укладенню польсько-кримського союзу, спрямованого проти Української держави, гетьман, з одного боку, посилює розвідувальну діяльність стосовно Криму, з іншого – все ж намагається дипломатичним шляхом вплинути на розвиток ситуації. Упродовж 1655 – 1657 років Лаврін Капуста на чолі українського посольства кілька разів виїздив до Туреччини, де зустрічався з султаном та іншими сановними особами, намагаючись схилити їх до прийнятної для української сторони позиції на міжнародній арені.
Коли у липні 1657 року помер Богдан Хмельницький, Лаврін Капуста в умовах суворої конспірації здійснив ще одну, чи не останню в своєму житті таємну операцію. На наступний день після похорону він забрав тіло з Іллінської церкви у Суботові, де воно за останньою волею небіжчика було поховане поруч із сином Тимошем, і перепоховав у печері у горі біля Чигирина, щоб навіть над мертвим козацьким отаманом ніхто не зміг поглумитися. Принаймні, так ідеться у одній з легенд, бо до сьогоднішнього дня точне місце поховання Б. Хмельницького невідоме, як і не знайдено його прах.
Сам Лаврін Капуста ще раніше, у середині травня 1657 року, нібито тяжко захворів під час перебування у Стамбулі. Можливо, хвороба була дійсно серйозною і згодом призвела до смерті. Та документальних свідчень про це не збереглося. Лише в деяких джерелах, де наводиться його біографія, зазначається: “рік народження невідомий, дата смерті – після травня 1657 року”.
Скрипник О., сайт na-skryzhalyah.blogspot.com
вверх^
к полной версии
понравилось!
в evernote
Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
Лаврін Капуста: отаман "ангелів смерті".
[750x]У багатьох дослідженнях періоду національно-визвольної війни українського народу 1648 –1654 років зазначається, що у цей час козацька розвідка Богдана Хмельницького була однією з найефективніших у тогочасній Європі.
У той же час документальних свідчень функціонування в Україні у зазначений період окремого розвідувального відомства не виявлено. Натомість у хроніці часів козаччини є письмові згадки про розвідувальну діяльність, що сприяла втіленню стратегічних планів, та ієрархію осіб, які брали участь в організації цієї справи. У цій ієрархії особливе місце посідає гадяцький полковник Лаврін Капуста.
[400x]Про дату народження та молоді роки майбутнього очільника козацької розвідки достовірної інформації немає, як і про обставини його призначення на цю відповідальну утаємничену посаду. Зрештою, правильніше слід говорити не про призначення на посаду, а про довіру гетьмана виконувати при ньому особливі функції. У одному з досліджень зазначається, що Лаврін Капуста став “очима і вухами” Богдана Хмельницького, прийшовши на зміну Максиму Кривоносу. Той нібито якось зауважив, що йому ліпше шаблею в бою махати і полком командувати, ніж займатися розбиранням перехоплених листів, перевіркою різноманітних відомостей і чуток, засиланням у стан супротивника надійних гінців. При цьому порекомендував на своє місце сотника Лавріна Капусту, який “з молодих та ранніх”, “знає стільки мов, скільки й сам Богдан”, “бував з гетьманом ще у Франції”. Мабуть, малася на увазі участь козаків на прохання французького короля у битві під Дюнкерком.
[750x]Відомо, що у 40-х роках XVII століття Лаврін Капуста перебував у Запорозькій Січі, у квітні 1648 року брав участь у повстанні реєстрових козаків у Кам’яному Затоні, разом з якими приєднався до української армії під проводом Богдана Хмельницького. Пізніше був учасником Жовтоводської, Корсунської та Пилявецької битв. У листопаді 1648 року він за наказом гетьмана здійснив на чолі окремого корпусу похід на Городок і Перемишль. Є неодноразові згадування про нього як гадяцького полковника. А в лютому 1649 року Б. Хмельницький призначив його суботівським городовим отаманом. Саме так зазначається в історичних документах. Це свідчило про особливу довіру. У Суботові знаходився родовий маєток гетьмана. І хоч ні за розмірами, ні за кількістю жителів цей хутір до статусу міста аж ніяк не дотягував, і тут цілком вистачило б і сотника, Б. Хмельницький все ж робить полковника Л. Капусту городовим отаманом, підносячи тим самим його вагу серед свого оточення.
[750x]Завдяки такому наближенню до себе відданого і перевіреного в екстремальних ситуаціях козацького полковника Богдан Хмельницький зміг неодноразово убезпечитися від неодноразових підступних намірів ворогів отруїти або вбити його. Справа в тому, що Лаврін Капуста одночасно займався як розвідувальною, так і контррозвідувальною роботою. Перебуваючи у Суботові, він перший звернув увагу на підозрілу поведінку дружини Б.Хмельницького Мотрони, а згодом отримав і докази тому. У перехоплених листах, які за дорученням польських магнатів писав їй Чаплинський, давалася вказівка отруїти чоловіка, за це призначалася велика винагорода. Мотрона була заарештована і після допитів зізналася у зраді.
[750x]Завдяки добре налагодженій своєрідній службі внутрішньої безпеки у травні 1649 року вдалося запобігти замаху на гетьмана, організованого польським шпигуном Яковом Смяровським. Поляки, дізнавшись що в оточенні гетьмана є незадоволені, завербували цього православного шляхтича, який був колишнім підстаростою Черкаським. Знаючи про це, поляки доручили йому організувати вбивство Хмельницького. Він отримав 50 бланків-привілеїв на шляхетство, куди потрібно було лишень вписати прізвища, і зумів підкупити чотирьох козацьких старшин. Але спроба завербувати п’ятого стала фатальною: змову викрили, під час обшуку у Смяровського знайшли оті бланки-привілеї, і прямо на старшинській раді йому винесли смертний вирок. Пізніше, у 1650 та 1652 роках, козацькій контррозвідці вдалося розкрити кілька спроб підготовки убивства керівника Української держави, у 1653 році – зірвати таємні антигетьманські інтриги окремих старшин, у листопаді цього ж року – підготовку змови полковника М. Федоровича проти Б. Хмельницького.
І все ж основними завданнями для Л. Капусти були організація і проведення розвідувальної діяльності. Кожен крок узгоджувався безпосередньо з Богданом Хмельницьким, який, за свідченням джерел, здійснював загальне керівництво розвідкою і лише до нього надходила вся найважливіша інформація військового чи політичного змісту. Напевно у складі Генеральної канцелярії працювали особи, причетні до розвідувальної служби, однак вони підлягали не генеральному писарю, а гетьманові. У найважливіших випадках він сам приймав розвідників, інструктував їх перед відправкою у стан супротивника і потім вислуховував від них звіти. Але, звісно ж, він не міг сам всього охопити, тому вирішення багатьох таємних справ покладав на таких близьких помічників, як Лаврін Капуста.
[400x]Не виключено, що саме за участю Л. Капусти з кінця 1650 до літа 1651 року була проведена одна з наймасштабніших у тогочасній Європі розвідувальних операцій з направлення у Польщу й Галичину близько двох тисяч осіб із завданням збирати відомості різноманітного характеру, проведення диверсійних актів та підготовки повстань. Характерно, що їхня діяльність носила не стихійний характер, а спрямовувалася на місцях резидентами. Добувати відомості військового характеру були зобов’язані полкові й навіть сотенні структури державної влади. Чимало бійців тогочасного таємного фронту за своїм соціальним статусом належали до шляхти, обіймали офіцерські посади, що давало їм змогу добувати особливо цінну інформацію. Основне ж ядро розвідувальної системи складали козаки, саме вони мали змогу збирати політичну інформацію під час місій до Польщі, Литви, Московії, Швеції, Османської імперії, Кримського ханства. Важливу роль в залаштункових справах відігравали православні священики та ченці. Серед розвідників були й представники незаможних верств населення: утікачі, жебраки, вуличні артисти.
Б. Хмельницький застосовував силу лише тоді, коли вже хитрість виявляла безсилля. Так, у вересні 1648 року, коли 100-тисячне українське військо стояло під Пилявцями (неподалік нинішнього Старокостянтинова), гетьман провів ефективну дезінформаційну операцію. Про участь у її розробці Лавріна Капусти даних немає, хоч він тоді вже перебував у оточенні Б.Хмельницького і брав активну участь у битві. У той час козаки очікували підходу союзників – татарського загону – і бойових дій проти поляків, яких було понад 140 тисяч, не розпочинали. Прийшло ж усього 4 тисячі кримчаків. Після певних роздумів Хмельницький підіслав до шляхтичів священика із завданням “правдиво” розповісти, що прибуло 40-тисячне татарське військо. У результаті в польському стані почали панікувати, а коли розпочалася битва, ворог не втримався й кинувся тікати. У порожньому таборі шляхти козаки заволоділи багатими трофеями – усією артилерією та військовим обозом.
[400x]Іншого разу, під час взяття Бердичева у 1652 році, козаки також вдалися до хитрості. Тоді польський гарнізон у складі близько 7 тисяч жовнірів сховався за мурами добре укріпленої монастирської фортеці. До того ж поляки мали перевагу в артилерії: 56 гармат проти 12 у козаків і 8 тисяч війська. У цій ситуації було вирішено на штурм не йти, а послати до міста свого роду розвідника-диверсанта зі спеціальним завданням. Нібито цю операцію розробляв сам Лаврін Капуста. Він відшукав одного з козаків зі знанням польської мови, який втратив вухо у давньому бою. Йому роздряпали рану до крові, перев’язали, перевдягнули в мундир польського мушкетера та інсценували нібито його втечу з полону. Поляки відчинили браму і впустили втікача, який згодом досить “правдоподібно” розповів про своє перебування у полоні, про катування і про те, як йому вдалося приспати пильність охоронців і вирватися на волю. На доказ він постійно бідкався за своїм відрізаним вухом і поривався помститися кривдникам. Поляки йому повірили. Скориставшись цим, козак в одну з ночей відчинив ворота і впустив у фортецю військо Б. Хмельницького, яке за кілька годин захопило місто.
Майже схожа ситуація була і під час облоги Житомира. Тоді в добре укріпленій фортеці, яка височіла на Замковій горі, засіло більше тисячі піших і кінних поляків. Лаврін Капуста запропонував Б. Хмельницькому авантюрну, на перший погляд, ідею: викрасти з фортеці польського воєводу і в обмін на обіцянку зберегти йому життя змусити поляків здатися. Вночі за мури пробралися троє відчайдухів і почали полювання на воєводу. Однак це була непроста затія, і її реалізувати не вдалося. Зате козаки змогли обеззброїти варту біля брами і відчинити її, чим одразу скористалися козацькі загони, що чатували поряд наготові. У результаті фортецю вдалося взяти практично без втрат.
Богдан Хмельницький умів помічати й цінувати обдарованих полковників у своєму оточенні і вміло їх використовувати в інтересах Української держави. Коли він зрозумів, що Лаврін Капуста на своєму посту досяг неабияких здобутків, став масштабно мислити, добре розбиратися в заплутаних хитросплетіннях міжнародної політики і при цьому давати слушні поради, вміти аргументовано переконувати інших на козацьких радах, він вирішив спробувати його використати в дещо іншій сфері таємної дипломатії. У 1654 році гетьман, розуміючи, що самотужки Україні важко протистояти зазіханням Польщі і Кримського ханства на свої території, все більше звертає погляд на Московське царство як можливого союзника у справі захисту православних християн. Він прагне переконати московський уряд у необхідності спільних дій, якнайшвидшому перекиненні своїх полків на терени козацької України, щоб рішучими зусиллями не допустити об’єднання кримської та польської армій.
На чолі одного з посольств він посилає до Москви Лавріна Капусту, який у травні 1653 року брав участь у Земському соборі, а 4 жовтня того ж року мав зустріч з царем Олексієм Михайловичем. У листі від гетьмана, який озвучив козацький посланець, зазначалося, що “…король с войсками своими на Украину идет. И они, не хотя монастырей и церквей Божиих и християн в мучительство выдать, бьют челом, чтоб государь его пожаловал, войска свои вскоре послать к ним велел”.
З цього часу Б. Хмельницькому чи не вперше за роки національно-визвольної війни доводиться ґрунтовно зайнятися організацією збору військово-політичної інформації про Кримське ханство уже як потенційного противника України. Оскільки протягом квітня-червня 1654 року не вдалося запобігти укладенню польсько-кримського союзу, спрямованого проти Української держави, гетьман, з одного боку, посилює розвідувальну діяльність стосовно Криму, з іншого – все ж намагається дипломатичним шляхом вплинути на розвиток ситуації. Упродовж 1655 – 1657 років Лаврін Капуста на чолі українського посольства кілька разів виїздив до Туреччини, де зустрічався з султаном та іншими сановними особами, намагаючись схилити їх до прийнятної для української сторони позиції на міжнародній арені.
Коли у липні 1657 року помер Богдан Хмельницький, Лаврін Капуста в умовах суворої конспірації здійснив ще одну, чи не останню в своєму житті таємну операцію. На наступний день після похорону він забрав тіло з Іллінської церкви у Суботові, де воно за останньою волею небіжчика було поховане поруч із сином Тимошем, і перепоховав у печері у горі біля Чигирина, щоб навіть над мертвим козацьким отаманом ніхто не зміг поглумитися. Принаймні, так ідеться у одній з легенд, бо до сьогоднішнього дня точне місце поховання Б. Хмельницького невідоме, як і не знайдено його прах.
Сам Лаврін Капуста ще раніше, у середині травня 1657 року, нібито тяжко захворів під час перебування у Стамбулі. Можливо, хвороба була дійсно серйозною і згодом призвела до смерті. Та документальних свідчень про це не збереглося. Лише в деяких джерелах, де наводиться його біографія, зазначається: “рік народження невідомий, дата смерті – після травня 1657 року”.
Скрипник О., сайт na-skryzhalyah.blogspot.com
Серия сообщений "Атаманы":
Комментарии (1):
Комментарии (1):
вверх^
Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.
Дневник Лаврін Капуста: отаман "ангелів смерті" | Vadimovi4 - Дневник Vadimovi4 |
Лента друзей Vadimovi4
/ Полная версия
Добавить в друзья
Страницы:
раньше»