Двадцять другого березня - день Великомучеників Севастійських, день Сорока мучеників, Сорок Святих, або день Усіх Святих, у народі "Сороки".
Вшановувані воїни були найкращою дружиною у війську давньоримського імператора Лікінія. Сам Лікій був жорстоким гонителем християнства. За відмову зректись християнської віри 40 воїнів римського ХІІ легіону загинули у 320 році у коло міста Севастія (нині турецьке місто Сівас). В холодну і вітряну ніч їх завели в Севастійське озеро. За ніч воно вкрилося льодом. Аби підсилити муки, на березі затопили лазню. Один з воїнів не витримав страждань і вийшов з озера, але на порозі лазні упав замертво. Один з наглядачів, уражений мужністю воїнів, зі словами "І я — християнин!" зайшов у озеро. Їх знову стало сорок.
Пам'ять 40 мучеників відноситься до найшанованіших свят. У день їх пам'яті полегшується строгість Великого посту.
Добрі господині цього дня печуть сорок булок із медом у формі пташок. В різних регіонах України його іменували по-різному, але здебільшого це були назви птахів — «сороки», «жайворонки», «буслики», «птички», «пташки». Вірили, що саме на Сорок святих з вирію повертаються пернаті — сорок різних порід. Тому калачики чи бублики, пампушки чи кренделі виробляли у формі пташечок із дзьобиками та крильцями, гребінчиками та хвостиками, а часом «садили» їх на бублик, наче на гніздечко. Очі робили з калинових ягід або родзинок. За бажанням обливали печиво медом чи цукровою поливою. Часто пташечок нанизували на невеличкі різочки, лозинки чи очеретинки і так запікали.
[600x325]
В окремих селах Чернігівщини печиво у формі пташки називали «соловейчиками»; на Київщині – «жайворонками» або «голубами»; на Житомирщині – «качечками»; на Рівненщині – «зозульками», а на Волині «гусками». В народних уявленнях голуб, соловей, жайворонок є чистим святим Божим птахом
[589x398] Коли «жайворонки» спечуться, їх і діти, і дорослі підкидали угору із вигуками:
«Жайворонки, прилетіте, весну-красну принесіте!». М. Грушевський з цього приводу писав: «На Сорок мучеників печуть з тіста пташків на честь, мовляв, жайворонків, що тоді вилітають із вирію.
[433x289]
У різних регіонах печивом розпоряджалися по-різному: в одних випадках його виносили в сад й підвішували до дерев, у інших – дарували сусідам, «аби краще велися гуси й висиджувались яйця», а ще йшли селом, тримаючи високо над головою «пташок», вилазили на ворота або клуню й декламували, збиралися за селом на горбах, співали веснянок і при цьому перегукувалися.
[409x255]
[512x340]
Також роздавали булочки-птахи дітям, щоб у господарстві свійська птиця здорова була. Малюки з "пташками" бігали по селу, тримаючи в руках нанизані на палички «жайворонки» й «сороки», танцювали й закликали весну, птахів з вирію.
Благослови, мати, Весну закликати, Весну закликати, Зиму проводжати. ________________ Ой чом ти буслю, Не вилітаєш, Чом дітям весни Не даєш?
Цікаво зустрічали птахів на Волині. Участь у цій обрядодії брали дівчата та підлітки. Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку (паняночку), прикрашали її стрічками та віночком.
[525x349]
Взявши в руки печиво, паняночка зверталася до старшої жінки: Благослови, мати, Весну закликати! Весну закликати, Зиму проводжати! Зимочка в возочку, Літечко в човночку! Вийшовши за село, гурт заспівував: Ой ти весна, ти весна, Ти чого до нас прийшла? Паняночка відповідала:
Я прийшла до вас з теплом, Із зеленим житечком. Обійшовши довкола, всі ставали на пагорбі й закликали птахів: Із краю кураю Пташок викликаю: — Летіть, жайворонки, До нашої сторонки, Спішіть, ластів'ята До нашої хати — Весну зустрічати, Зиму проводжати! Якщо бачили в небі диких гусей, кидали їм услід соломинки, приказуючи: — Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко і на здоров'ячко, а нам на тепло! Радістю було, якщо їм зустрічалась якась перелітна птаха. Ощасливлені всі гуртом верталися в село, співаючи веснянки на два голоси: - Весна, весна красна! Що ти нам принесла? Зима ти наша біла, Вже ти нам дуже надоїла! Весна наша красна, Що ти нам принесла? - Мужикам по ціпочку, Бабам по платочку, Дівкам по віночку, Парубкам по квітоньці, По гарній дівоньці. На той час жіноцтву вже годилось упоратися з кроснами — виткати полотно. Тому справжні господині вранці на Сорок Святих виходили з свіжозготовленими обрусами у поле, кланялися на всі сторони й примовляли до схід-сонця: — Ось тобі, мати-весно, нова обнова! Розіславши на землі полотнину, клали на неї пиріг і верталися назад із надією, що цього року «щедро вродять льон та коноплі». У давніші часи люди робили солом'яну ляльку — зиму, виносили за село і спалювали як ознаку того, що її остаточно вигнано, весну закликано в гості. Такі дійства залежно від кліматичних умов того чи того краю, влаштовували на Явдохи, Теплого Олекси чи Благовіщення. Зі святом Сорока Святих пов'язане повір'я, що сорока має покласти на своє гніздо 40 паличок, бо «на Сорок Святих сорока іменинниця».
[486x295]
У цей день казали: «Нині сорока — іменинниця». Сорока, якщо не турбувати її та не руйнувати гнізда, виступає своєрідним оберегом дому, біля якого живе. Нині важко пояснити причину такої уваги до цієї не вельми шанованої в народі птахи. Адже на кожний недостойний вчинок чи людський гандж є влучне прислів'я: «Пише, як сорока по тину лапою», «У сороки правда на хвості», «Не роззявляй рота, бо сорока влетить», «Уроки на сороки, а пристріти на їх діти» тощо. Не любили цю птаху за те, що вона руйнувала гнізда, поїдала яйця і пташенят, нерідко крала й курчат. Чи не задля того, щоб якось пом'якшити людський гнів (сороки все-таки приносять користь), і вигадане оте повір'я. Якщо надходила рання весна, після Сорока Святих починали сіяти горох,вірячи, що на кожній стеблині виросте по сорок стручків, а в кожному з них – по сорок горошин. Розсівали по городу мак, сподіваючись на врожай у сорок разів більший за посіяне. Щоб підтримати ці надії, на Сорок святих варили горохову юшку, робили горохвяники, пекли пиріжки з горохом, готували вареники з маком.
Хоч цей день і вважався провісником весни, але селяни вірили, що попереду можуть ще бути сорок приморозків і Сорок Святих ще можуть сорок лопат снігу кинути. У цей день рахували лисих чоловіків у селі: скільки нарахують, стільки днів ще буде мороз.
Але найбільш символічним був обряд «Топтати ряст». Вважалося, хто напровесні його потопче – убереже життя й здоров’я протягом року. Тому навіть літні й кволі виходили в поле і, притопчуючи зелені сходи, казали: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, потоптати і того году діждати».
22 березня на службі в храмах жінки моляться за повернення додому чоловіків із далеких доріг.
[505x330]
Людмилка56