19 жовтня 1947 року почалося масове вивезення українців до Сибіру.

[показать]
19 жовтня 1947 року, з охопленої повстанським рухом території Західної України розпочалося масове вивезення цивільного населення у Сибір. Жертвами жорстокого тоталітарного режиму стали сотні тисяч українців.

Чимало з них загинули на чужині, так і не побачивши рідної домівки. Лише небагатьом із них після десятиліть поневірянь вдалося повернутися на батьківщину. І хоч відтоді минуло більше півстоліття, спогади про ті трагічні події і досі ятрять душу кожного, хто пережив страшне лихоліття. 

Слід сказати, що у період з 1944 року по 1945 рік між радянськими військами та Українською повстанською армією щодня у Західній Україні відбувалося до 500 сутичок.

Після того, як закінчилася Велика Вітчизняна війна, московське керівництво зосередилося на боротьбі із повстанським рухом. Протягом січня-квітня 1946 року наслідками каральних операцій підрозділів НКВС стала загибель близько 40 % повстанців.

[показать]

Перебіг національно-визвольної боротьби на західноукраїнських землях характеризувався умовами жорсткої інформаційної блокади.  Радянським партійно-пропагандистським апаратом та засобами масової інформації свідомо створювався образ «українського буржуазного націоналіста» − ворога.

При цьому повідомлялося про різноманітні жорстокості, які вчинили члени ОУН-УПА.

Що ж стосується тих методів, які застосовувалися радянськими спецслужбами − катування цивільного населення, перевдягнення у форму повстанців з провокаційною метою, грабежі, мародерство, масові депортації, знищення населених пунктів (причому, достатньо часто разом з мешканцями) та інших, − вони замовчувалися.

Усього за період з осені 1944 року по 1951 рік з території Західної України до Сибіру, на Північ, у Казахстан та на Далекий Схід було насильно вивезено більш ніж 203 тисяч осіб, які владою вважалися «підсобниками» ОУН-УПА та членами сімей «бандерівців».

Після Другої світової війни відбулися територіальні зміни в Україні. За Договором між СРСР та Чехословаччиною від 29 червня 1945 р. За­карпатська Україна возз'єдналася з Україною у складі СРСР.

Уперше майже всі етнічні українські землі об'єдналися в одній державі. По­за межами України залишалися Посяння, Лемківщина і Холмщина, які Сталін у 1944 р. віддав Польщі. Упродовж 1944-1946 рр. здійснювався обмін населенням: із України в Польщу переселився майже 1 млн. чол., переважно поляків, із Польщі в Україну - 520 тис. українців.

У квітні-травні 1947 р. польський уряд здійснив операцію "Вісла" - насильницьке виселення українців /140 тис. чол./ з українських ет­нічних земель, що опинилися в межах Польщі. Ставилася мета: асимілювати українців та ліквідувати бази діяльності ОУН-УПА.

В Західній Україні продовжувалася політика радянізації, перервана війною. Її основні напрямки: насадження тоталітарного режиму, моно­полізація влади комуністичною партією.

Чисельність комуністів тут зростала не за рахунок місцевого населення, якому не довіряла радян­ська влада, а за рахунок вихідців з Росії та Східної України.

Проти жителів розгорталися масові репресії, "ворожі елементи" депортувалися в східні райони СРСР, розгорталася боротьба проти так званого українського буржуазного націоналізму. 1950 рік в західних землях став роком суцільної колективізації. Оскільки тут більшість населення складали селяни, тому і опір радянській владі на­був всенародного характеру.

Водночас не слід забувати і про позитивні моменти перетворень у цих регіонах. Здійснювалася індустріалізація, модернізація економіки, в га­лузі освіти забезпечувалася обов'язкова початкова освіта, відкриття нових вузів, хоча при цьому викладання велося російською мовою.

Населення в цілому вороже ставилося до комуністичного режиму і чини­ло опір, який очолювали греко-католицька церква та ОУН-УПА.

У 1946 р. на Львівському церковному соборі було проголошено скасування Брестської унії і, відповідно, ліквідація уніатської церкви. Боротьба ж з ОУН-УПА виявилася кровопролитною і тривала до сер. 50-х рр. ОУН-УПА вбачала головні цілі в боротьбі проти сталінського режиму та створення незалежної української держави, користувалася підтримкою місцевого населення.

Лише за зв'язок з УПА у 1946-1988 рр. до Сибіру було вислано 500 тис. західних українців. Діяльність УПА почала занепадати після загибелі у 1950 р. її командувача Р.Шухевича. Але і після цього опір тоталі­тарному режиму не припинявся, набув інших форм.

Суспільно-політичне життя в Україні у перші повоєнні роки майже нічим не відрізнялося від тих процесів, що відбувалися в СРСР.

Утвердився режим одноосібної влади Сталіна, культ його особи досяг апогею. Україна не мала ніяких прав на здійснення самостійної політики, і незалежно від того, хто стояв на чолі владних структур України /першими секретарями ЦК КП/б/У були М.Хрущов /І943-І946рр. та І948-І949рр./, Л.Каганович /1947р./, А.Мельников /І950-І953рр./, О.Кириченко /І953-І957рр./ (останній був вперше обраний на цю посаду як українець за національністю); усі вони слух­няно проводили політику центру, а будь-які спроби відійти від цього курсу закінчувалися перестановкою кадрів або репресіями. Відсутність демократії і свобод громадян, зловживання владою, по­силення масових репресії - ці прояви бути типовими на той час.

В Україні пік репресій припав на 1947 р., коли ЦК КП/б/У очолював най­ближчий соратник Сталіна - І.Каганович.

З І946-І947рр. під керівництвом секретаря ЦК ВКК/б/ А.Жданова по­чалася ідеологічна кампанія "по наведенню порядку" в галузі науки, культури, літератури і мистецтва.

Метою "ждановщини" в Україні було придушення національно-визвольного руху, будь-яких проявів українсь­кої самостійницької ідеї. Українські діячі культури звинувачувалися "в перекрученні історії та націоналізмі".

Відповідно до рішень у Москві, ЦК КП/б/У ухвалив низку постанов "Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури", "Про журнал "Вітчизна" та інші. Здійснювалися кампанії проти видатних українських митців - Ю.Яновського /головного редактора журналу "Вітчизна", М.Рильського, А.Малишка, розпочалися гоніння на В.Сосюру за вірш "Любіть Україну" /1951р./, композитора К.Данькевича за оперу “Богдан Хмельницький". Українцям ще раз нагадували, що вони живуть у державі, не зацікавле­ній у розвитку їхньої національної культури.

Таким чином, історичний розвиток України в І945-І953 рр. відбував­ся в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму

Любовь Школа

[показать]