[показать]

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови.

“Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем". В українських селах і досьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні.
[показать]

Свято Покрови посідає почесне місце серед пошанованих свят на Україні. Що цікаво - шанується воно одночасно і християнами і рідновірами України, тільки зміст свята, навіть за однакової назви, зовсім різний.

Свято Покрови Матері Слави в Колодарі православних рідновірів ознаменовує засинання Природи, та вкривання Землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди уже дозріли: «Прийшла Покрова – на дереві голо». Сивий Яр вступає в свою повну силу в першу п’ятниця, після дев’яти днів від осіннього рівнодення і ми вшановуємо Покрову Матері Слави. Це також свято вояцької честі та звитяги, на якому оборонці Матері-Землі показують свою вправність.

Незвичайна популярність та величність свята Покрови пояснюється дуже просто, хоч цього вперто не бажають визнавати і помічати представники християнства. Корені виникнення свята сягають сивої багатотисячолітньої давнини і пов’язані з космічним станом природи і, відповідно, особливим етапом у житті людини.

Які ж це особливості?

Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває Землю або листям, або снігом.

До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.

До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на Землі (в тому числі сівба озимих) – завершений хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні.

Це свято – покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту.

Це вже потім під впливом християнства воно оформилося у те, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: “Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку”, “Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду”, “Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою”.

А на Поділлі дівчата казали: “Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу – най ся дівкою не мучу!”

[показать]Існувала навіть прикмета:

якщо на Покрову сніг – буде багато весіль.

Сніг дає привід порівнювати сніговий покрів з весільним покривалом, а оскільки в цей час свідомо призначене і свято Пресвятої Богородиці, то ці порівняння розповсюджуються і на неї.

У багатьох народів, зокрема і у слов’ян, покривало (фата) вважалося дуже важливою весільною оздобою, взагалі слугувало ознакою заміжжя. За описами арабського письменника XII ст. свідчиться, що якщо комусь подобалась дівчина, то він накидав їй на голову покривало і вона мусила стати його дружиною (точніше, мабуть, це була пропозиція до шлюбу).

Та і зараз ми знаємо, що весільна фата ще широко представлена у весільному обряді.

Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою.

Намітка – це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою.

Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнки залюбки брали участь у весільних обрядодійствах.

В Карпатській Україні до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Тому й казали: “Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома”.

Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і розвiшувала його над вхiдними дверима. Пiд ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:

Пресвята Покрiвонько,
Перед твоiм кривалом
Голови схиляемо.
Прохаемо, Покрiвонько,
Од лиха укрити,
Здоров’ячко наше
Знов нам обновити.

На Покрову майстри сходилися і покривали дах вдовиці чи сироті “би щастя їх судьбу від нещастя накрило...”, що свідчить про існування давнього благородного звичаю допомагати членам Роду, які потребують цього.

[показать]

Покрова – свято не тільки народне та релігійне, а й національне

Покрова – це також старовинне народне свято, пов’язане з культом поминання Предків та творення нових родин.

На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з Півдня дув низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із Півночі – холодною, із Заходу – сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою. Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді.

Цікаво, що в народі зберіглося повір’я , що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: “Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря – добром”.
[522x700]
Свято Покрови було введено у християнство в 10 столітті і має під собою чи то легенду, чи то подію, яка відбулася в Царгороді (Константинополі).

Місто було оточене чужинцями (за різними джерелами – то могли бути як давні руси (скити) на чолі з князем Аскольдом, так і агаряни (магометани – араби або турки), і Божа Мати начебто покрила своїм омофором городян, які молилися на всенічній службі у Влахерській церкві.

Це побачив святий Андрій: пiд церковним склепiнням з’явилася Пресвята Богородица в оточеннi ангелiв, пророкiв i апостолiв і накрила своїм омофором православних християн. Це було провістям перемоги. Так і сталося: невдовзі надійшли воїни-захисники і звільнили населення від нападників.

Тобто християнське свято Покрова святої Богородиці запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від нападників. Причому за церковним календарем це звичайне собі невеличке святце, присвячене, практично, незначній події.
[517x700]
Візантійський патріарх проголосив (канонізував) “Свято Похвали Богородиці”, яка “допомогла візантійцям затопити скитів у Босфорі” (ще одне розходження - вже саме скитів). У п’яту суботу великого посту (а це, як відомо, навесні) греки з акафистом хвалять “Покрову” за таке ”покровительство”.

Як бачимо, наведені джерела, а вони не єдині, засвідчують досить туманне, неоднозначне, малозначиме та порівняно нещодавнє походження свята. Одночасно бачимо досить вузьку “спеціалізацію” християнського свята – порятунок від ворога.

Очевидно, цей сюжет і прислужився тому, що для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. В козацькій думі про Самійла Кішку співається:
[525x700]
А срібло-золото на три частини паювали:
Первую часть брали, на церкви накладали, На святого Межигорського Спаса,
На Терехтемировський монастир,
На святую Січовую Покрову давали –
Котрі давнім козацьким скарбом будували,
Щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали.

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.

Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в час другої світової війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці. Отже сьогодні Покрова – це свято не тільки народне і релігійне, а й національне.
[427x424]

Read more at: http://ua.igotoworld.com/ua/article/887_pokrova-prazdnovanie-i-tradicii.htm

[105x]