[показать]

На Трійцю, чи Зелені Свята,
в теплі купається земля.
Прибралась рясно наша хата
в зелене липове гілля.
(Народна пісня)

Зелені свята - це давньоукраїнський цикл свят, пов’язаний із завершенням Весни та початком Літа.

В основу покладений культ дерев та рослинності, обожнення землі, вшанування духів Природи, магія заклинання майбутнього урожаю та закликання сімейного благополуччя.

У наших Предків зелені свята відзначалися у три дні:

 Завивання вінків, Клечальна Субота та Клечальна Неділя, звідки й друга назва - Трійця.

У цей день - і люди, і оселя - усе прикрашається зеленню, квітками, тобто  «маїться» від слова «май», що означає - цвіт, травень. Щоправда, юдохристиянська церква аби відірвати наш народ від споконвічних звичаїв і ритмів Природи перенесла цей день на червень, перекрутивши і сам зміст, і значення сакрального свята ((http://uk.wikipedia.org/).

[700x524]

ЗАВИВАННЯ ВІНКІВ

Як зазначає відомий український етнограф Олекса Воропай, Зелені Свята розпочинаються із четверга. З самого ранечка дівчата печуть пироги, різні солодощі, готують яєшню. В полудень починається головна дія - молоді йдуть у березовий гай чи в ліс і там готують братчину: розстеляють обрус, ставлять їжу і напої, гостяться. При цьому, обов’язково підносять дари дереву, як духу-охоронцю, духу-господарю, як Дереву Роду, вшановуючи таким чином сили життєдайної Матері Природи. [700x542]

По закінченні гостини, дівчата розбиваються на пари і завивають вінки на святки, при цьому співають величальних пісень: про урожай, про майбутнє весілля, про літо. Вінки в’ються з конвалії, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин. Як вінок уже готовий, кожна пара кумується: одна одній через вінок дає жовту крашанку. Обмінявшись крашанками цілуються крізь вінок. Після цього приступають до вибору старшої куми: скручують свої хустки, кидають їх угору, і чия хустка підлетить вище, та з дівчат і буде старшою кумою.

Варто розказати декілька слів про вінок. ВІНОК - це Божествене Коло, Вінець Бога і Природи. Надягати вінок на голову, або виконувати з ним будь-які сакральні, магічні дії - це освячення, ініціація. Звідси і пішов звичай увінчувати достойників та заслужених людей вінками або вінцями, як от переможців на олімпійських іграх, друїди, наприклад, накладали собі на голову вінки з дуба під час обрядів. У інші пори року замість вінків використовували різноманітні пов'язки або обручі з магічним каменем (третім оком) по середині.

У деяких селах, переважно східної України, зберігся досі звичай завивати берізку. Дівчата обирають одну з берізок для завивання на ній вінків. Якщо дівчат багато – обирають кілька берізок такої величини, щоб можна було дістати гілля, стоячи під деревом. Кожна пара з гілля берези в’є собі один вінок,  не відриваючи гілок від дерева, яке було священним. Часто вінки просто розвішували на березах. [700x466] БЕРЕЗА тут – уособлення Богородиці, тобто Рожаниці – символ чистоти, святості, родючості, краси, тендітності, скромності, беззахисності, дівочої незайманості.  Листя берези запарювали для купелі немовляти-донечки: “Би мала добрий сос (сік) для своєї родини, як ця деревина для світу, би стан її не міг ніколи зчорнитися до кінця,.. би була стрункою та високою, при будь-яких вітрах (життєвих негодах) би не горбиласи ніколи” (Г. Маковій). Березові прутики зберігали в хаті як обереги від злих духів, лихих намірів домовика; березовим віником підмітали припічок, а також час від часу кидали березові дрова у піч, щоб зберегти чистоту домашнього вогнища і забезпечити здоров’я чоловікам.

Після завивання вінків дівчата повертаються в село. У неділю, в день Тройці, дівчата ворожать на долю родини - своїх батьків, сестер, братів і наречених.  Дівчата  йдуть у той самий ліс, де завивали вінки, щоб розвити їх. Кожна пара оглядає свій вінок: чи ще свіжий, чи вже зсох?  Чий вінок ще не зсох – тому довго жити. Отже, вінки були сплетені на батька, матір, сестру, брата і нареченого. Зів’ялі вінки кидали на воду: як попливе – щастя, як потоне - біда!

На Харківщині та Полтавщині в Зелений тиждень дівчата водили колись «тополю», якою виступала найвища на зріст дівчина. Дівчина піднімала руки догори, з’єднювала їх над головою, на руки їй надягали намисто, стрічки та барвисті хустки, - усе це так було рясно поначіплювано, що з-під тих оздоб голови майже не було видно. Груди і стан теж оздоблювалися різнобарвними хустками. ТОПОЛЯ - один із українських символів, символ дівочої вроди, але й водночас символ смутку, самотності. Це образ дівчини, яка чекає своєї долі - судженого. Тополю водили по селу й по полям, де в той час колосяться жита. Зустрівши людей «тополя» їм вклонялася, а господарі частували дівчат і давали подарунки «тополі на стрічки». Можливо, таким чином дівчата хотіли прикликати любовну силу, привернути увагу хлопця до рядженої.

У деяких селах водили також «куща» або «куста» (Полісся, с. Сварицевичі та інші села). Роль того куща грала теж дівчина, з ніг до голови уквітчана зеленим гіллям і квітами. Хоча, наприклад, у хорватів і словенців у день весняного Юрія хор молоді водить з собою хлопця, що з ніг до голови вкритий зеленим гіллям.

 КЛЕЧАЛЬНА СУБОТА

В суботу ранком, до схід сонця, люди встають досвіта і йдуть в ліс, на поля, священні гаї, левади збирати запашне зело: чебрець, полин, любисток, канупер, татарське зілля (аїр).

Збирання супроводжується піснями та забавами. Близько до вечора люди повертаються і  квітчають свої житла зеленим гіллям липи (також гілля осики, клену, ясеня) й встеляють оселі назбираними запашними травами. [показать]

ЛИПА, як й інші дерева – вважалася священним деревом у наших Предків і була присвячена Богині Весни і Любові -  Лелі.

Біля лип проводили обряди, запалювали святкові вогнища, водили хороводи.

Іше дерево - осику, у цей день ставили перед дверима будівель, на воротях, а також і в загороді, де ночує худоба.

ОСИКА -  з давніх давен є надійним оберегом від усього злого й лихого. Це дерево гарно вбирає негативну енергетику, а тому у деяких областях на Клечальну Суботу її ставили у хаті на ніч, щоб позбутися усього нечистого.

Тут варто наголосити, що трави рвали з особливою бережливістю, набожністю, а обламували гілки лише тих дерев, які своїми руками посадили і виростили!

Проте, в наш час люди з навіженою швидкістю і жорстокістю обдирають довколишні  сади, парки і ліси, які вони не саджали, щоб тільки прикрасити зеленню свої домівки, абсолютно забуваючи про сам зміст дохристиянського свята – вшанування дерев і рослинності, обожнення Матері Землі-Природи. 

[показать]Тож, ШАНУВАТИ, а не РУЙНУВАТИ, добродії.

Є повір'я, що разом з вітками з дерев над могилами Предків в оселю прибуває Дух Святості - Дід-Ладо, який благословляє родину своїм миром і любов'ю своїх нащадків, благословляє  усіх дітей, внуків і правнуків у цей день.

Сама назва «клечати» походить від слова квітчати, тобто - прикрашати, маїти, а тому й назвали цю суботу – Клечальною.

Що цікаво, подібний звичай існує в Індії. 

Так, у Гіндукші на початку дощового періоду, коли відбуваються посіви, з села посилають двох дівчат, щоб принесли з лісу гілку священного дерева – чілі.

Прийшовши до лісу, дівчата складають требу - обливають дерево вином і олією (жодного м,яса), після чого відламують одну гілку. Цю гілку вони приносять в село й кладуть на камінь на березі річки чи струмка. 

Відбуваються танці й народні обряди. Коли чоловіки повертаються додому, то перед тим, як переступити поріг вступають у коротенький діалог з дружиною, яка є в хаті.

Чоловік відповідає їй, що приніс хліб, худобу і дітей, тоді його впускають до хати, й він вносить у дім гілку священного дерева (Biddulph Tribes of the Hindu Koosh op. 106 et.sq. наведено у Frazer Golden Bough, І, p. 71 – 72;). [700x462]

Як бачимо, внесення гілки священного дерева з лісу в село, а потім і до хати відбуваються в індійців з особливими урочистостями і має на меті забезпечити родину врожаєм, худобою і дітонароджувальністю. Дуже ймовірно, що й наші звичаї – вносити зелень в село, а потім до хати – теж пов’язані з прикладом родючості і урожаю. [700x525]

Також, у Клечальну (Зелену) Суботу здавна існує звичай поминати померлих родичів, а також тих, хто загинули без вісті десь на далеких дорогах, чужих краях, а таких у нас в Україні завжди було багато. Були це, переважно, козаки, а пізніше воїни-герої. Так ось, на Зелені Свята починають квітувати жита, а на народним віруванням, в час квітування хлібних злаків прокидаються померлі. В стародавніх мешканців Європи, а зокрема у нас в Україні, квітування хлібів вважалося за найнебезпечніший період, люди боялися щоб із цвітом чогось не сталося злого, щоб ніхто не наворожив.
[699x525]

Померлі Предки — це ж охоронці інтересів свого роду, ось до них у цей небезпечний час і зверталися, їх поминали, їм приносили дари, влаштовуючи тризни.

Клечання, зелене гілля в’яжеться з померлими Предками: «то душі померлої рідні приходять до хати й ховаються в клечанні».

КЛЕЧАЛЬНА НЕДІЛЯ

Клечальна Неділя – ключовий  день Зелених Святок, у християнстві відомий як П'ятидесятниця – 50-й день після Пасхи.

Ось, як описує український етнограф Олександр Терещенко цей святковий день в українському селі середини XIX ст. : "Там куди не подивишся – все і скрізь зеленіє. Біля порога хати поставлені зелені дерева; перед вікнами – зелень, тини також: уквітчані зеленим гіллям. Увійдеш у білу чисту хату – і там запашна зелень. На покутті стоїть зелене кленове дерево, що відтіняє собою стіл, накритий білою скатеркою. На столі хліб-сіль, на стінах і на стелі - бузок і гвоздики. Долівка встелена травою, а серед трави є запашний чебрець і гіркий полин від чародійства. В полив'яних горнятах і глечиках, що стоять на вікнах і на столі, красуються півонії, лілеї, фіалки, пижма і боже дерево… [649x433]

…Біліють сорочки, радують око барвисті запаски, іскряться дукати на запалених сонцем дівочих шиях, блищать кольорові намиста, розвиваються по вітру барвисті стрічки, вплетені в коси дівчат. Дівочі голівки, крім стрічок, уквітчані ще й барвінком та іншими квітами. В руках кожної дівчини жмутик полину, барвінку і любистку.

Парубки в чорних і сірих суконних свитах, підтягнені червоними, зеленими чи білими поясами, в чорних і синіх смушевих шапках, з суконними або плисовими верхівками;  ідуть чинно, весело ступаючи. Всі вони, порівнявшись з поважними людьми вітають їх:

- День добрий, будьте здорові з святою неділею! [649x433]

Жінки похилого віку в білих довгих свитках, з намітками на голові, ідуть скромно, подаючи собою приклад дітям і внукам.

Після обідні піднімається радісний шум і говір. В стороні стоїть висока тичка, яка знизу догори увита зеленим гіллям і квітами; біля тої тички насаджені в коло кленові, липові та березові деревця. Сюди сходяться веселі гурти молоді, роздаються пісні й починаються хороводи. Веселощі продовжуються до темної ночі". [640x427]

У Клечальну Неділю також приходили до криниць або джерел, щоб напитися та набрати свячену воду, освятити нею дім, прибудови і маржину.

В народі побутувала віра, що водоймища і джерела оберігаються Русалками, а тому набирання води супроводжувалося усілякими піснями пов'язаними з ними. О. Терещенко підтверджує це, у Новгород-Сіверському було джерело, яке називалося Ярославове, і криниці: Заручейська і Сухомлинська.

За народнім віруванням, під час Зелених Свят там сиділи русалки, які називалися "криниченьки".

За тиждень після Трійці відзначають Русальний Тиждень – русалки можуть вийти з води погрітися на літньому сонечку, побігати по полях та побешкетувати. Однак, про це – в наступних публікаціях.

З ЗЕЛЕНИМИ СВЯТАМИ ВАС!

© Підготував Віталій Креслав.