[показать]

Я не один, нас все іще багато.
Ще тліємо, хоча й не горимо.
Нам нікуди вже далі відступати
Й несила наступати – стоїмо.

Ми стоїмо, ми й досі на помості,
Напівзабуті і напівживі.
Ми стоїмо – в серцях немає злості.
Ось тільки нерви – де там тятиві?

Ми стоїмо чужі у власній хаті,
Охаяні, обпльовані, німі.
Ми стоїмо потужні і затяті,
Пильнуєм світло в крижаній пітьмі.

Затравлені, змордовані істоти,
Жах небуття легенями п’ємо.
Бо Україна дихатиме доти,
Допоки ми за неї стоїмо.

Тарас Петриненко