Ответ на комментарий Лара-Кера #
Не завжди так, Ларо. Ось в моєї бабці було шестеро дітей. Поки вона була жива, а дядьки та тітка молодші, то з"їжджалися, а останні шість років бабця доживала в нас з мамою, бо ми найближче. В мене така робота, що я працюю після обіду, то чергувалися, бо бабця була лежачою. А тепер на могилу не завжди є кому поїхати. Бо всі вже постаріли, а двоюрідні сестри та брати виросли у містах, їх доглядали інші бабусі та дідусі. А я найстарша, практично все життя провела з бабцею. То це тепер мій обов"язок. Ось моя маленька батьківщина: http://www.liveinternet.ru/users/4437240/post340996214/
Ответ на комментарий Писанка #
Как правильно ты написала. Дела, дела, всё списывают на дела. И не думают о родителях. А в этих стихах так даже и не дела, а даже нет слов как назвать поступок сына. Звонил врачам и предъявлял им претензии почему мать до сих пор жива. Хотя бы нашёл хоть 5 минут в день, чтобы зайти и успокоить больную мать.
Ответ на комментарий janka-71 #
То напевно, ця проблема дуже давня, якщо це пішло в народ. Хоча в Україні завжди шанобливо ставилися до батьків. Але навіть наші гуцули кажуть, що діти зараз вже інші...