Просто мені треба зберегти десь текст який скоро буду записувати. Це про мою подругу Віку, яка загинула 24.09.2012 в ДТП на трассі Луцьк - Ківерці - Маневичі - Любешів
Хтось на роботі сидів, мучився з паперами

Хтось намагався заспокоїти свої нерви

Хтось в ритмі танцю забував про всі проблеми

Хтось з тремтячими колінами вийшов на сцену

Хтось ще спав, хтось пісню душевну співав

Хтось біг кудись, а куди того не знав і сам

Хтось потопав повільно в болі розпачі і смутку,

А хтось просто стояв, чекав свою маршкутку.

Лице, усмішка мила, якісь розмови

Коли поряд позитив такий, як це здорово

І цей пустий світ таким здається кольоровим

І ті моменти повертаються знову і знову

О, дивись, це мама, я зараз прийду,

Постій тут. Я повернусь, я зараз, я на секунду.

Кілька кроків, мама посміхається

На зустріч донечка, зараз підійде вона.

Авто. Удар. Політ. Крики. Серця завмерли.

Останні секунди. Дика біль. Падіння. Нерви.

Скрип коліс. Телефони. Звінки.

Алло, швидка? ДТП на цьому кілометрі.

Багато крові, лікарі над бездиханним тілом

Очу мов скляні...душа вже відлетіла.

Звінок. Це правда що її машина збила?

Запитання. Відповіді. Голоси хрипіли.

І плаття біле, для доні вибирає мама,

Більше ніколи не посміхнеться вже вона.

Не намалює сонце, а в голові її сміх

Не підвести очі, як багато сказати не встигли.

Хтось буде згадувати посмішку, хтось її очію

Хтось обійми, хтось її голос дівочий.

Хтось сльози литиме, хтось буде просто мовчати

Хтось кричатиме "Куди ти від нас, янголятко?"

Тим, хто хоч раз бачив, як людське життя згасоло

Сьогодні засміялась. Завтра заридала.

Закономірність ця багато сердесь розтоптала.

Людина була.

Раз.

Секунда.

Людини не стало.