Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение

Друга світова: український рахунок ...

/на украинском и русском языках/

 

[750x] Кількість, втрати та бойові заслуги у боротьбі з нацистськими загарбниками. Терміни «українці», «український народ» у контексті проблеми, яка розглядається, розуміється як сума двох складових: — всі жителі (українці та представники інших національностей), що проживали на території Української РСР на початок війни; — всі етнічні українці, які проживали на території СРСР поза межами УРСР. Часто різне розуміння цього поняття є однією з суттєвих причин значних розбіжностей у кількісних показниках, у т.ч. людських втрат. За деякими підрахунками, український народ дав Червоній Армії понад 6 млн. бійців, кожний другий з них загинув. А кожний другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом. Проте, такі дані не повною мірою відповідають дійсності. Відомо, що на початок вторгнення збройних сил Німеччини та її союзників на територію СРСР Червона армія і флот загалом нараховували понад 5 млн. осіб. З них українці (за національною належністю) становили близько 1 млн. осіб. Але це орієнтовна оцінка. Складність полягає у відсутності точних даних. Слід зауважити, що переважна більшість документів і матеріалів фондів, що стосуються початкового періоду війни, і які знаходяться в російських архівах (передусім, в ЦАМО РФ), до цього часу не доступні дослідникам. Особливо засекречений національний склад РСЧА на 1941–1942 рр. Звичайно, таку статистику військові органи вели. Причини ж утаємнення саме цієї інформації важко пояснити. Напередодні війни на території України було зосереджено більше третини всіх радянських військових шкіл та училищ, а також базувалася значна частина військових підрозділів Червоної армії. Оперативне поповнення лав діючої армії в перші місяці війни проводилося переважно за рахунок населення України (центральної та східної її частини). У результаті мобілізаційних заходів, а також надходження бійців і командирів з винищувальних батальйонів і загонів народного ополчення, з республіки до армії і флоту в цей період було мобілізовано близько 3 млн. 185 тис. осіб. «Є підстави вважати, – пише відомий дослідник цієї проблеми Владислав Гриневич, – що в частинах і з’єднаннях, які воювали в Україні у 1941 р., мешканці республіки становили не менше 50% їх особового складу». [750x] Після поразок на фронтах у 1941–1942 рр., захоплення в полон мільйонів радянських солдатів і повної окупації України, кількість українців у Червоній армії значно зменшилася і становила на початок 1943 р. 11–12%. Про національний склад на 1943 р. і початок 1944 р. є певна інформація у відкритих джерелах. Так, радянський дослідник Артем’єв у праці (мовою оригіналу) «Братский боевой союз народов СССР в Великой Отечественной войне», яка вийшла у 1975 р., наводить таблицю національного складу стрілецьких дивізій (у відсотках). Отже, згідно з підрахунками, на 1 січня 1943 р. українці складали 11,8%, на 1 квітня 1943 р. – 12,37%, на 1 липня 1943 р. – 11,62%, а вже на початок січня 1944 р. питома вага українців зросла майже удвічі, складаючи 22,27%. Зрозуміло, що таке різке зростання частки українців пов’язано з масовою мобілізацією (у т.ч. польовими військовими комісаріатами) на звільненій від ворога території України. Отже, кількість воїнів-українців у діючій армії знову зросла за рахунок мобілізованих на територіях, звільнених від окупантів. На початок 1944 р. у військах 1-го Українського фронту налічувалося до 200 тис. українців, 2-го – 66 тис., 3-го – 141 тис. (росіян, в тому числі й уродженців України, тут було майже 300 тис.). У другій половині 1944 р. мобілізація населення України до збройних сил й надалі зростає. У загальновійськових арміях 1-го Українського фронту мешканці республіки становили від 60 до 80%. В окремих арміях 2-го і 3-го Українських фронтів, що воювали вже поза межами України, українці становили більше половини. Українці переважали, по-перше, у піхотних частинах і, по-друге, серед рядового складу. Як зазначають дослідники, упродовж 1943–1945 рр. червоноармійцями стали близько 4,5 млн. мешканців УРСР. Отже, усього за період від 22 червня 1941 р. до кінця Другої світової війни (2 вересня 1945 р.) до лав Червоної армії та Червоного флоту з України було мобілізовано до 7,7 млн. осіб. Але слід мати на увазі, що багато людей, мобілізованих у 1941 р. і які потрапили до полону (пізніше втекли з полону або були відпущені окупантами додому для збирання врожаю), були повторно мобілізовані після звільнення окупованих територій у 1943–1944 рр. Таких було кілька сотень тисяч людей, за приблизними підрахунками – від 500 до 600 тис. осіб. [750x] Окремо слід наголосити на тому, що упродовж 1942–1945 рр. сталінський режим здійснював в Україні достроковий призов до збройних сил сімнадцятирічних юнаків, а іноді – й молодших за віком. На березень 1945 р. по чотирьох військових округах України було мобілізовано понад 265 тис. хлопців, що не досягли 18-річного віку. Не навчених військовій справі у багатьох випадках відразу ж кидали в бій, часто без зброї. Мобілізовували і жінок. Армія потребувала багато медсестер, снайперів, телефоністок, стенографісток, друкарок, кухарок, праль. Нині доведено, що кількість українців, які пройшли війну у складі збройних сил СРСР, становила від 7 до 8 млн. осіб. Іноді називається цифра до 9 млн. з числа понад 30 млн. осіб, що перебували в Червоній армії за всі роки війни. З них безповоротні втрати (загинули на полі бою, померли від ран на етапах евакуації та у шпиталях, померли у полоні і страчені у концтаборах) склали від 3,5 до понад 4,1 млн. українців (вихідців з України, які були військовослужбовцями Червоної армії). У радянських партизанських формуваннях загинуло від 40 до 60 тис. українців. Серед командного складу різних ланок, офіцерського корпусу українці складали у різні періоди війни значний відсоток – від 10 до 20%, поступаючись лише росіянам. Серед найвищої ланки – радянських полководців і воєначальників, генералітету – були сотні українців за походженням. Це представники Ставки Верховного головнокомандування, Генерального штабу, керівники управлінь РСЧА, командувачі фронтами та арміями, флотами і флотиліями, їх заступники, члени військових рад фронтів і армій, командири корпусів і дивізій. Найбільш відомі з полководців та воєначальників Семен Тимошенко, Андрій Єременко, Родіон Малиновський, Іван Черняховський, Павло Рибалко, Кирило Москаленко, Дмитро Лелюшенко, Андрій Гречко та ін. Зазначимо, багато з них народилися в українських землях, які пізніше увійшли до складу не УРСР, а російської федерації (зокрема, на Донщині, Білгородщині, Воронежчині, на Кубані тощо). Багато генералів загинуло. Серед них командувачі фронтами генерал-полковник Михайло Кирпонос і генерал армії Іван Черняховський, заступники командувачів фронтами Федір Костенко, Йосип Апанасенко, командувач армії генерал-лейтенант Кузьма Подлас та інші. Серед тих, хто потрапили до полону, командувач армії генерал-лейтенант Іван Музиченко. У радянському партизанському русі брало участь, за підрахунками істориків, до 180 тис. українців. Але це питання потребує додаткового вивчення. Багато українців за подвиги, здійснені в роки війни, були нагороджені орденами та медалями. Так, близько 2,5 млн. українців нагороджено орденами і медалями, за виняткову мужність 2072 українці були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 32 стали двічі Героями. Тричі Героєм Радянського Союзу став легендарний льотчик-винищувач Іван Кожедуб. Серед повних кавалерів ордена Слави – вищої відзнаки для рядового і сержантського складу (Орден Слави – військовий орден СРСР, заснований Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 листопада 1943 р.; усього до вересня 1945 р. 980 тис. воїнів були нагороджені орденом Слави 3-го ступ., майже 46 тис. – орденом Слави 2-го ступ., 2631 – стали повними кавалерами ордена Слави) – великий відсоток складають українці. Так, з 4-х повних кавалерів ордена і одночасно Героїв Радянського Союзу – двоє українців – льотчик штурмового авіаційного полку Іван Драченко і морський піхотинець Павло Дубинда. З двох військовослужбовців, які першими стали повними кавалерами цього ордену, був і українець ст. сержант Костянтин Шевченко. Маршали Родіон Малиновський і Семен Тимошенко серед 11-ти радянських полководців нагороджені вищим військовим орденом СРСР «Перемога» (загалом ним було нагороджено 16 осіб, з них троє – Сталін, Василевський, Жуков – двічі). Крім того, важливими є й такі історичні факти: — першим, хто підняв Прапор Перемоги над Рейхстагом, був українець із Сумщини Олексій Берест; — у ході радянсько-японської війни маршал Родіон Малиновський командував Забайкальським фронтом, який неочікувано для японського командування прорвався через пустелю Гобі в центральну Маньчжурію, довершивши оточення і розгром японських військ. За цю операцію йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу; — акт про беззастережну капітуляцію Японії, що знаменував закінчення Другої світової війни, на лінкорі «Міссурі» 2 вересня 1945 р. від радянської сторони підписав українець з Уманщини генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко. Ростислав Пилявець, сайт na-skryzhalyah.blogspot.com [показать]

 

*********************** текст статьи “ВТОРАЯ МИРОВАЯ: УКРАИНСКИЙ СЧЕТ …”на русском языке: Количество, потери и боевые заслуги в борьбе с нацистскими захватчиками. Термины «украинцы», «украинский народ» в контексте рассматриваемой проблемы, понимается как сумма двух составляющих: - все жители (украинцы и представители других национальностей), проживающих на территории Украинской ССР на начало войны; - все этнические украинцы, которые проживали на территории СССР за пределами УССР. Часто разное понимание этого понятия является одной из существенных причин значительных расхождений в количественных показателях, в т.ч. человеческих потерь. По некоторым подсчетам, украинский народ дал Красной Армии более 6 млн. Бойцов, каждый второй из них погиб. А каждый второй из тех, кто остался жив, стал инвалидом. Однако, такие данные не в полной мере соответствуют действительности. Известно, что на начало вторжения вооруженных сил Германии и ее союзников на территорию СССР Красная армия и флот в целом насчитывали более 5 млн. Человек. Из них украинцы (по национальной принадлежности) составляли около 1 млн. Человек. Но это ориентировочная оценка. Сложность заключается в отсутствии точных данных. Следует заметить, что подавляющее большинство документов и материалов фондов, касающихся начального периода войны, и которые находятся в российских архивах (прежде всего, в ЦАМО РФ), до сих пор не доступны исследователям. Особенно засекречен национальный состав РККА на 1941-1942 гг. Конечно, такую ​​статистику военные органы вели. Причины же утаемнення именно этой информации трудно объяснить. Накануне войны на территории Украины было сосредоточено более трети всех советских военных школ и училищ, а также базировалась значительная часть воинских подразделений Красной армии. Оперативное пополнение рядов действующей армии в первые месяцы войны проводилось преимущественно за счет населения Украины (центральной и восточной ее части). В результате мобилизационных мероприятий, а также поступления бойцов и командиров с истребительных батальонов и отрядов народного ополчения, из республики в армии и флота в этот период было мобилизовано около 3 млн. 185 тыс. Человек. «Есть основания полагать, - пишет известный исследователь этой проблемы Владислав Гриневич, - что в частях и соединениях, которые воевали в Украине в 1941 году., Жители республики составляли не менее 50% их личного состава». После поражения на фронтах в 1941-1942 гг., Захват в плен миллионов советских солдат и полной оккупации Украины, количество украинский в Красной армии значительно уменьшилась и составила на начало 1943 11-12%. О национальном составе на 1943 и начало 1944 есть определенная информация в открытых источниках. Так, советский исследователь Артемьев в работе (на языке оригинала) «Братский боевой союз народов СССР в Великой Отечественной войне», которая вышла в 1975, приводит таблицу национального состава стрелковых дивизий (в процентах). Итак, согласно подсчетам, на 1 января 1943 украинцы составляли 11,8%, на 1 апреля 1943 - 12,37%, на 1 июля 1943 - 11,62%, а уже к началу января 1944 г. . удельный вес Украинской выросла почти вдвое, составляя 22,27%. Понятно, что такой резкий рост доли украинский связано с массовой мобилизацией (в т.ч. полевыми военными комиссариатами) на освобожденной от врага территории Украины. Следовательно, количество воинов-украинский в действующей армии снова выросла за счет мобилизованных на территориях, освобожденных от оккупантов. На начало 1944 в войсках 1-го Украинского фронта насчитывалось до 200 тыс. Украинская, 2-го - 66 тыс., 3-го - 141 тыс. (Русских, в том числе и уроженцев Украины, здесь было почти 300 тыс. ). Во второй половине 1944 мобилизация населения Украины к вооруженным силам и продолжает расти. В общевойсковых армиях 1-го Украинского фронта жители республики составляли от 60 до 80%. В отдельных армиях 2-го и 3-го Украинских фронтов, воевавших уже за пределами Украины, украинцы составляли более половины. Украинцы преобладали, во-первых, в пехотных частях и, во-вторых, среди рядового состава. Как отмечают исследователи, на протяжении 1943-1945 гг. Красноармейцами стали около 4500000. Жителей УССР. Итак, всего за период с 22 июня 1941 до конца Второй мировой войны (2 сентября 1945) в ряды Красной армии и Красного флота из Украины было мобилизовано в 7700000. Человек. Но следует иметь в виду, что многие люди, мобилизованных в 1941 году. И попавших в плен (позже бежали из плена или были отпущены оккупантами домой для сбора урожая), были повторно мобилизованы после освобождения оккупированных территорий в 1943-1944 гг. Таких было несколько сотен тысяч человек, по приблизительным подсчетам - от 500 до 600 тыс. человек. Отдельно следует отметить, что на протяжении 1942-1945 гг. Сталинский режим осуществлял в Украине досрочный призыв в вооруженные силы семнадцатилетних юношей, а иногда - и младших по возрасту. На март 1945 по четырем военных округах Украины было мобилизовано более 265 тыс. Юношей, не достигших 18-летнего возраста. Необученных военному делу во многих случаях сразу же бросали в бой, часто без оружия. Мобилизовали и женщин. Армия требовала много медсестер, снайперов, телефонисток, стенографисток, машинисток, кухарок, прачек. В настоящее время доказано, что количество украинский, которые прошли войну в составе вооруженных сил СССР, составляла от 7 до 8 млн. Человек. Иногда называется цифра в 9 млн. Из числа более 30 млн. Человек, которые находились в Красной армии за все годы войны. Из них безвозвратные потери (погибли на поле боя, умерли от ран на этапах эвакуации и в госпиталях, умерли в плену и казнены в концлагерях) составили от 3,5 до более 4100000. Украинский (выходцев из Украины, которые были военнослужащими Красной армии). В советских партизанских формированиях погибло от 40 до 60 тыс. Украинских. Среди командного состава различных звеньев, офицерского корпуса украинцы составляли в разные периоды войны значительный процент - от 10 до 20%, уступая только россиянам. Среди высшего звена - советских полководцев и военачальников, генералов - были сотни Украинская по происхождению. Это представители Ставки Верховного главнокомандования, Генерального штаба, руководители управлений РККА, командующие фронтами и армиями, флотами и флотилиями, их заместители, члены военных советов фронтов и армий, командиры корпусов и дивизий. Наиболее известные из полководцев и военачальников Семен Тимошенко, Андрей Еременко, Родион Малиновский, Иван Черняховский, Павел Рыбалко, Кирилл Москаленко, Дмитрий Лелюшенко, Андрей Гречко и др. Отметим, многие из них родились в украинских землях, которые позже вошли в состава не УССР, а российской федерации (в частности, на Донщине, Билгородщини, Воронежской, на Кубани и т.д.). Многие генералов погибло. Среди них командующие фронтами генерал-полковник Михаил Кирпонос и генерал армии Иван Черняховский, заместители командующих фронтами Федор Костенко, Иосиф Апанасенко, командующий армией генерал-лейтенант Кузьма Подлас и другие. Среди попали в плен командующий армией генерал-лейтенант Иван Музыченко. В советском партизанском движении участвовало, по подсчетам историков, до 180 тыс. Украинских. Но этот вопрос требует дополнительного изучения. Многие украинский за подвиги, совершенные в годы войны, были награждены орденами и медалями. Так, около 2500000. Украинская награждены орденами и медалями, за исключительное мужество 2072 украинцы были удостоены звания Героя Советского Союза, 32 стали дважды Героями. Трижды Героем Советского Союза стал легендарный летчик-истребитель Иван Кожедуб. Среди полных кавалеров ордена Славы - высшей награды для рядового и сержантского состава (Орден Славы - военный орден СССР, учрежден Указом Президиума Верховного Совета СССР от 8 ноября 1943 г. .; всего в сентябре 1945 980 тыс. Воинов были награждены орденом Славы 3 го ступ., почти 46 тыс. - орденом Славы 2-й степ., 2631 - стали полными кавалерами ордена Славы) - большой процент составляют украинцы. Так, с 4-х полных кавалеров ордена и одновременно Героев Советского Союза - двое украинский - летчик штурмового авиационного полка Иван Драченко и морской пехотинец Павел Дубинда. С двух военнослужащих, которые первыми стали полными кавалерами этого ордена, был и украинец ст. сержант Константин Шевченко. Маршалы Родион Малиновский и Семен Тимошенко среди 11-ти советских полководцев награждены высшим военным орденом СССР «Победа» (всего им было награждено 16 человек, из них трое - Сталин, Василевский, Жуков - дважды). Кроме того, важны и такие факты: - первым, кто поднял Знамя Победы над Рейхстагом, был украинец из Сумщины Алексей Берест; - в ходе советско-японской войны маршал Родион Малиновский командовал Забайкальским фронтом, неожиданно для японского командования прорвался через пустыню Гоби в центральную Маньчжурию, завершив окружение и разгром японских войск. За эту операцию ему было присвоено звание Героя Советского Союза; - акт о безоговорочной капитуляции Японии, знаменовал окончание Второй мировой войны, на линкоре «Миссури» 2 сентября 1945 от советской стороны подписал украинец с Уманщины генерал-лейтенант Кузьма Деревянко. /Ростислав Пилявец, сайт na-skryzhalyah.blogspot.com/ + добавления https://www.0629.com.ua/news/1645088