«Вона не потребувала будь-яких відомостей, крім тих, що створювались з самої присутності людини, і не вважала за потрібне будь-що повідомляти про себе. В цьому була мудрість, важлива жива суть людини, а не те, що вона про себе думає. Адже, якщо всерйоз, об’єктивної передачі фактів не буває, а тільки більш або менш замасковане ставлення людини до цих фактів, іншими словами – до самого себе. І коли факти особисто тобі невідомі, то й про людину ти також нічого не взнаєш. А коли тебе й справді цікавить людина, то з її мовчання, уривчастих слів, які мало значили, так само, як із сплесків миттєвого почуття, жестів, ходи, поглядів, усмішок, ти дізнаєшся про неї незмірно більше, ніж із найдетальнішої усної анкети, чи розповіді про ті обставини життя, які тобі зовсім невідомі.»