Умовно — 882 p., Київ / Джерело: andreygarin.livejournal.com

Кожен з нас від шкільних років знає: перший князь Русі Ігор приплив до Києва з Новгорода під опікою свого дядька Олега, який сказав: зі мною син Рюрика і на цій простій підставі убив місцевих правителів Аскольда і Діра.

Старше покоління навіть може пригадати, що Рюрик – це варязький або ж шведський князь, який прийшов на запрошення Новгорода разом із братами Синеусом і Трувором. На цій події базується вся російська міфологія і засновується родовід київських, а згодом володимирських та московських князів – Рюриковичів. Ну, а особливої ваги варязька теорія набрала у ХХІ-ому столітті, коли після розвалу Радянського Союзу росія почала втрачати власну історію.

Судіть самі: Київ тепер столиця України, незалежної держави із власним минулим, власними міфами та власними історичними орієнтирами, а росія залишається неначе голою – ну, не визнавати ж насправді, що москву заснували ординці, що історія країни починається з так званого татаро-монгольського іга, що вона була вічною периферією навіть для Золотої Орди і здобула сьогоднішній статус лише загарбанням та пограбуваннями.

Ні, це не по-пацанськи і не по-імперськи. А нам що до цього? – запитаєте ви. Хай бавляться своїм Новгородом, аби від Києва відчепилися. Так-то воно так. Але ви ж розумієте – якщо Рюрик їхній, значить і його син Ігор, і всі наступні князі, і вся династія аж до Івана Грозного чиї? Отож.

А з іншого боку існує така штука, як історична правда, яку на жодній козі не об’їдеш, хай би навіть її поганяли з кремля...




Джерело