Жага чуттєва в профіль і в анфас,
Душа пірнає з сонцем у глибини.
Тихіше…  не сполохайте завчас
На водній гладі пару лебедину.

Рум’янцем невагомим по воді
Кохання стелить ніжністю цнотливо,
Відчую з ними незбагненне диво,
Як серцем хтось навік заволодів.

Затишна м’якість заходу на двох –
Магічним пензлем над туманним плесом.
В заграві тьмяній – вічний діалог,
що б’ється лебединим полонезом.

…Поспішно сонце сіло, утікач,
В подушки-хмари, сонне, відпочити.
Ти за любов палку мене пробач –
У сутінках знайшла її, розлиту.

Кохання колір, доки той не щез,
Черпала в романтичній срібній гладі.
Птахи навчили, вірністю багаті –
Танку душі, що зветься п о л о н е з.


Автор вірша: Білоозерянська Чайка
Музичний супровід: Полонез Огінського - Оркестр ДАБТ СРСР