
Весна зриває з гнізд усі печаті
І піднімає небо журавлю,
Де все готове світу прокричати:
– Люблю!..
Слова колись розвіє білим вітром,
Але зерня з душі впаде в ріллю
І проросте, і прошепоче квітом:
– Люблю!..
І хай там як вовтузиться планета,
І хай літа не відають жалю, –
Життя – на вдих і видих – у моментах,
Де слово найважливіше: «Люблю!..».
© Михайло Жайворон
Картина: Yurii Nagulko, «Весна щасливої людини»


|