Сьогодні — День народження Тараса Шевченка, українського поета, художника, мислителя. Народився Тарас Шевченко (1814-1861) в селі Моринці, що на Черкащині, в сім'ї кріпаків поміщика Енгельгардта. Дуже рано хлопець залишився круглим сиротою. Подальша доля малого Шевченка - аж до викупу його з кріпацтва - була пов'язана з долею Енгельгардта, з Петербургом. Тут Шевченко познайомився з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком, з поетом Євгеном Гребінкою, а згодом - з Карлом Брюлловим і Василем Жуковським, які відіграли в житті Шевченка надзвичайну роль, - у 1838 році викупили його з кріпацтва. Того ж року Тараса Шевченка зарахували учнем Академії мистецтв. Навчався він під керівництвом Карла Брюллова. А вже 18 квітня 1840 року з'явилася перша збірка поезій – «Кобзар» - подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й у самосвідомості українського народу.
Нині Шевченків «Кобзар» для українців те саме, що й Біблія. Його загортали у вишитий рушник і зберігали біля образів як святиню. По ньому український селянин, водячи зашкарублим, покрученим від важкої праці пальцем, вчився читати. Вуста старанно шепотіли заповітні прості рядки, а розум осявала істина – «Борітеся – поборете!» Його вчили напам’ять: політв’язні царату, дисиденти, шістдесятники. Тарас Шевченко був з кожним українцем у тюрмах, таборах і на засланні; на чужині, в еміграції. Був на Майдані і в окопах війн, в руїні Донецького аеропорту з нескореними кіборгами і з кожним українцем, що залишився на окупованих агресором українських територіях. Попри час, Шевченко не віддаляється, не бронзовіє. Він – апостол правди – живий! У чому криється цей феномен, ця дивна незбагненність? У живому щирому слові Тараса, що іноді бринить як струна, а іноді подібне до гострого важкого меча. «Без Нього… хто знає, що було б з нами!», - зазначив Богдан Лепкий.
Як написав у Фейсбуці Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль, Тарас Шевченко своїм життєвим прикладом довів, що слово може бути сильнішим за зброю.
"Слово може бути сильнішим за зброю. Тарас Шевченко довів це своїм життєвим прикладом. Незламність духу й невпинна боротьба за свободу, які сповнюють рядки його творів, знайшли визнання у всьому світі. Сьогодні Тарасу Григоровичу виповнилося б 207 років", - зауважив Шмигаль.
Надзвичайно важливо переосмислювати та осучаснювати образ Тараса Шевченка, написав міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко у Фейсбуці.
"Згадайте рядки з його віршів і творів, перечитайте біографію, задумайтесь, яку частину його життя багато з нас просто не знає. А у ній є і той самий Тарас Григорович. Я однозначно за переосмислення та осучаснення його образу. Це надзвичайно важливо. Особливо актуально з огляду на сучасний контент, який створюються довкола постаті. Чудовий приклад – стрічка «Безславні кріпаки». Перегляньте, обов’язково", - написав Ткаченко.
Міністр освіти та науки Сергій Шкарлет зазначив, що, згадуючи Великого Кобзаря, ми вшановуємо пам’ять поета, який заклав міцний фундамент для розбудови демократичної та високоосвіченої української держави.
"Шевченків «Кобзар» – це не просто історія волелюбної та багатостраждальної української душі, яка шукає правди й справедливості. Це передусім святиня, яку зберігали біля образів та вчили, як «Отче наш». Із щирим і проникливим словом поета молилися за часів кріпацтва, в жахливі роки Голодомору, в полум’ї Другої світової війни, в період «перебудови», на Майдані та під час Революції Гідності. Сьогодні, щоб вступити до закладів вищої освіти, українські діти вчать поезії Кобзаря на тимчасово окупованих територіях Донеччини, Луганщини та Криму… ", - написав Шкарлет.
Що б нас не об’єднувало, чи не роз’єднувало – осмислити, що ми – одне ціле, допомагає єдине – Україна. Тарас Шевченко про це: Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі,
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись.
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись».
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені З Вашим Днем, пане Тарасе!